Пері був ні-до-чого. Звичайно ні, тихо повторювала я. Через плече я дивилась, як Пері йшов в темряві. Він не міг такого зробити.

Телефон задзвонив в якусь нечестиву годину наступного ранку і я відповіла заспаним голосом.

– Алло? Клер, це Гаррі Спелмен.

Я сіла прямо в ліжку. Я що пропустила зустріч? Півночі я не спала від хвилювання. Поглянула на годинник. Ні, було лише вісім ранку.

– Доброго ранку, пане Спелмен.

– Я хотів подякувати тобі, за те, що ти прийдеш до мене, щоб зустрітись з Джастіном і Гебріелем Тоскано. Я хотів також вибачитись за те, що не буду на зустрічі.

– Все нормально. Ви, мабуть, дуже зайняті.

– Не в тому справа, Клер. Я взагалі не буду залученим до цієї частини розслідування. Джастін буде за мене. А замість детектива Тоскано також буде його син. Ви троє повинні будете працювати над цим.

Пан Спелмен таки хороша людина. Коли ми зустрічались з Джастіном, його батьки ніколи не зважали на мою... особливість. Навпаки, вони повністю вірили. Цікаво, чи це не змінилось.

– Ви не вірите в мене?
– спитала я.

– Звичайно вірю. І завжди вірив.
– Він на мить зупинився, а потім зітхнув.
– Буду чесним з тобою, Клер. Це перше вбивство, яке сталось в Істпорті за багато років. Жителі міста в паніці. Вони хочуть знати, що працює поліція, а не підлітки, не наші місцеві екстрасенси. Ти знаєш, що я поважаю і захоплююсь твоєю родиною, але я якщо хочу бути переобраним, то повинен уникати... неоднозначним прецедентів.

Я також зітхнула. Все було логічно.

– Я розумію.

– Те ж стосується і детектива Тоскано. Він зайнятий офіційним розслідуванням і, по правді, не дуже ведеться на це. Насправді він дозволив своєму мину працювати з тобою, роблячи послугу мені.

– Добре.

– Я знову прошу вибачення. Але я вірю, що ти добре попрацюєш з Джастіном і Гебріелем. Я дійсно думаю, що ти допоможеш нам з цим, Клер. І я ціню це.

Я прибула в офіс мера вчасно. Як і було сказано, пана Спелмена ніде не було видно. Тут були лише Джастін з Гебріелем, які стояли перед столом мера. На столі стояла пластикова сумка, до якої відразу метнулись мої очі. А потім я подивилась на Джастіна і Гебріела. Вигляд їх двох, що стояли один біля одного, оживив мене сильніше, ніж вранішня дієтична кола. Вони були красивими хлопцями. Нажаль, один з них був кретином.

Я кивнули їм обом.

– Джастін. Гебріел. Доброго ранку.

Спантеличення з'явилось на обличчі Гебріела.

– Клер? Що ти тут робиш?

А тепер була черга Джастіна дивуватись.

– Ви знайомі?

– Стоп, стоп, - сказав Гебріел, поклавши руку на лоб.
– Клеріті Ферн. Клер? Клер це Клеріті Ферн?

Я стримала посмішку, хоча всередині вона розквітла.

– Так, ми одне і те ж. А що?

– То це ти скажена білка?
– спитав Гебріел.

Я відчула, ніби мене штовхнули в груди. Все повітря просто вийшло. Вони вже дістались до нього. Він ще навіть не зайшов в шкільний хол, а діти дістались до нього. Вони сказали, що я - фрік.

Я впала духом. В нас все так добре почалось. Він був першим хлопцем, про якого я так думала, після Джастіна. Він приваблював мене і сам фліртував у відповідь. Всі мої надії ожили, а тепер знову вмерли.

Він був таким, як інші.

Мій розум затьмарився. Я шукала якусь елегантну відповідь. Зачіпку в образі, яку могла повернути йому - той вид самозбереження, який я практикувала в школі. Але нічого не могла придумати.

Джастін попереджуючи поклав руку на плече Гебріела.

– Слідкуй за словами, новенький.

– Джастін, ми можемо поговорити на самоті?- мій голос звучав юно і уразливо і я ненавиділа це.

– Я буду назовні.
– Гебріел вилетів. Я чула, як він пробубонів щось про "сміховинно", перед тим, як захлопнув двері.

Я повернулась до Джастіна.

– Якого милого?

Він знизав плечима з схрещеними руками.

– Я ж казав, що в нього важкий характер.

– Ага, але що з прізвиськом?

Джастін сів і поклав лікті на стіл.

– Судячи з усього, він не в ладах з екстрасенсами.

– Мило.

Значить це не пов'язано з іншими дітьми в місті і моєю репутацією. Мабуть, все ще гірше, це щось всередині самого Гебріела. Значить та дурна ідея Джастіна, про яку вчора казав Гебріел, була насправді мною.

– Він погодився працювати з тобою, але лише тому, що мій батько змусив.

Я закотила очі.

– Ніби я вже не ненавиділа тебе.

– Припини, Клер. Це ж не щось, що ти робиш лише для мене. Це буде правильним.

Це було правдою. А тепер у мене була ще більша мотивація для швидкого вирішення справи. Я повинна була захистити брата.

– Добре, - сказала я.

– Чудово. Давай починати.
– Джастін відкрив сумку на столі і вийняв з неї гаманець, помаду і мобільний.
– Це все було її. Хочеш спробувати?

Я знизала плечима і взяла спершу помаду. Закрила очі. Нічого.

Далі я спробувала з гаманцем. Знову нічого. Я була рада, що Гебріел пішов з кімнати. Поки що я доводила лише власну даремність.

А потім я взяла телефон.

І тут же мене затягнуло. Перед очима були лише круги і туман, нічого конкретного, але емоції були сильними. Я плакала. Ні, Вікторія плакала... від злості. Я стиснула телефон сильніше і сконцентрувалась більше. Він тобі не належить.