Гебріел закрив двері за мною. Жалюзі були опущеними, від чого кімната була в тіні. Гебріел ввімкнув вимикач світла і сказав:

– Це була кімната жертви.

– Дякую, Капітан Очевидність.

Я роздивилась. Це була типова дешева кімната в мотелі. Одне королівського розміру ліжко (" У нас на 100% королівські розміри в "Королівському дворі""), нічний столик з лампою для читання, телефон, будильник і невеличкий телевізор на комоді. Стіни були брудно бежевими з однією дешевою мазаниною на тему кораблів, яка криво висіла над ліжком.

Гебріел зітхнув.

– То що ти робиш?

– Колись чув про ретрокогнітивну психометрію?

– Ні.

– Це здатність вловлювати або бачити події, які відбувались в минулому. Я вмію таке. Я торкаюсь до речі, сконцентровуюсь і інколи я здатна бачити видіння того, що відбувалось з цією річчю, коли до неї торкався ще хтось.

– Іноді.

– Так. Але лише тому, що це не спрацьовує завжди не значить, що це не реально.

– Я не казав, що це не реально.

– Я не повинна бути екстрасенсом, щоб сказати, що ти зараз відчуваєш. Я просто повинна бути не ідіоткою.

Я побачила, як він майже посміхнувся, а тоді згадав, що повинен ненавидіти мене і його обличчя повернулось до серйозного виразу.

– Твоя думка прийнята. Я сяду тут в куточку і буду тихенько спостерігати.

Він впав у крісло.

– Добре. Мені можна торкатись всього?

– Ага.

Спершу я пішла до ванної кімнати і почала там свою роботу, дозволяючи пальцям торкатись, тримаючи за завісу від душа, за перемикачі холодної та гарячої води на змішувачі. Нічого цікавого не відбулось. Просто зернисті картинки людей, що виконували щоденну роботу. Я перемістилась в головну кімнату і сіла на краєчок ліжка, дозволяючи рукам відпочити на покривалі, яке було складене на краю ліжка. І відразу було відчуття того, що я ввімкнула канал порно з поганим сигналом. Спалахи всіх видів сексу дістались мене, але, в основному, нечіткі. Червоний жар защіпав мою шию і розтікся щоками. Я швидко встала, радіючи, що Гебріел не помітив як соромно мені стало.

Працюючи з речами, яких торкалось багато людей, можна отримати видіння, що змішуються одне з одним у безрозбірну картинку. Я сподівалась вловити щось від Вікторії, оскільки вона була найбільш недавньою жителькою кімнати. Але з того, що я щойно побачила, було ясно, що мотель не повинен був прати постільну білизну часто. Я повинна була знайти щось, на чому лишився її доторк.

Я озирнулась в пошуку пульту і знайшла його на верху телевізора. Я потримала його в руках, закрила очі, сфокусувалась. Нічого не побачила і відчула лише розчарування.

– Щось від пульту?
– спитав Гебріел.

Надто довго він був тихим.

– Абсолютно нічого.

– Це добре, враховуючи, що вона не користувалась ним. Телевізор не працює. Вона жалілась в адміністрацію в ту ніч, коли її вбили.

Це пояснювало приголомшливо гостре почуття, що я відчула, коли тримала його.

– Погано, - сказала я.

– Чому?

– Якби працював телевізор, вона могла б лишитись і дивитись SNL. Не піти в "Смакоту". Не померти.

Він знизав плечима.

– Ми не можемо побачити майбутнє.

– Це ти правильно сказав.

Він підняв голову.

– Почекай на хвилинку, ти називаєш себе екстрасенсом, але не віриш в те, що люди можуть бачити майбутнє?

– Вірно.

Я перейшла до шафи і попробувала всі ручки на дверцятах.

– Чому ні?

Я знизала плечима.

– Ніколи не зустрічала того, хто міг би. І повір мені, враховуючи популяцію фріків у місті, з якого мої предки, якби був хтось, хто міг бачити майбутнє, ми б про нього вже почули.

– А що з новою Мадам Маслов, яка приїхала до міста?

– Просто шахрайка, - сказала я.

Він засміявся.

– Рибак рибака бачить здалеку.

– Я - не шахрайка!

Я втомилась захищати себе перед цим лузером. Розкішним лузером, з низьким, хриплим голосом і класним тілом, але все ж.

– А не думаєш ти, що це трохи лицемірно сердитись на людей, які не вірять в твій дар, коли сама судиш цю жінку Маслов так само, як люди судять тебе?
– спитав Гебріел.

Я змушена була зізнатись собі, що він був правий. Але не мусила зізнаватись в цьому йому. Я поклала руки на стегна.

– Ти можеш замовкнути, щось я могла сконцентруватись?

Він вишкірився, але виконав прохання.

Я працювала по всій кімнаті ще хвилин двадцять, без конкретних результатів. Мені потрібно було місце, якого торкалась Вікторія і нещодавно не торкалась ще сотня людей. Але шукати таке місце можна було весь день.

– Готова закінчити?
– спитав Гебріел з надією в голосі.

До мене прийшла ідея.

– В тебе є фото зі місця злочину?

– Аякже, в задніх кишенях.

Я застогнала. Розумник.