Її голос був гучним і наполегливим. На тому кінці приглушено відповіли, але я не могла розшифрувати що. Ну, він очевидно не хоче тебе більше, продовжувала Вікторія. Йому потрібна я.

Зв'язок переривався. Я намагалась втримати його, скільки могла. Ми ще побачимо це.

Слова Вікторії розвіялись і я відкрила очі.

– Що це було?
– спитав Джастін, широко відкривши очі.

– Я дещо відчула. Не знаю, чи це пов'язано, але може бути.

Я повторила те, що почула. На хвильку думала, чи могла Вікторія говорити про мого брата. Ні, вони ж тільки зустрілись в "Смакоті", правда? Це те, що він сказав. Джастін кивав, коли я повернула йому телефон. Я відчула невеликі ростки гордості. Тільки що я вперше прочитала щось для нас. Можливо, і я буду корисною.

Я подивилась за плече на двері і зітхнула.

– Пора розібратись з Паном крутим хлопцем, правда?

– Удачі, - сказав Джастін сухо.

Я залишила офіс і знайшла Гебрела, що ходив по холу. Я намагалась не помічати, як добре він виглядав у своїх широких шортах і темно-блакитній футболці. Зосередилась лише на тому, що він назвав мене божевільною білкою.

Видіння надихнуло мене. Повернулась моя впевненість і я була готова до розмови. Зрозумівши, що знайомство не пішло неправильно, я хотіла перша залагодити це.

– Я знаю, що ти не впевнений у роботі зі мною, - почала я.- Може, якщо я поясню свою здібність, то би будеш краще почуватись?

Гебріел не дивився мені в очі.

– Сумніваюсь.

Добре, забудемо про манери. Мій захисний щит знову піднявся. Я закрилась внутрішньо і зустріла його, як зустрічала Тіфані, Біллі, Френкі або інших раз-у-раз. З єдиним захистом, який у мене був. Словами.

– Слухай, я второпала, що в тебе проблеми у роботі з екстрасенсом. Повір, я не більше люблю працювати з ослами.

Його брови піднялись, а рот злегка відкрився. Я продовжила:

– Мер Спелмен змушує мене це робити так само, як і змушує тебе. То як на рахунок такого? Я не буду ставати у тебе на дорозі, а ти не будеш ставати у мене? Ми швидко вирішимо цю справу і більше не будемо ніколи розмовляти. Згода?

В його очах був спалах поваги. Він на мить поглянув на мене, повертаючи свої ключі навколо пальця. Нарешті, він заговорив.

– Я повинен тебе повести в кімнату в мотелі, де ти маєш зробити свою справу. А потім я відвезу тебе додому.

Він почав йти і помахав, щоб я йшла вперед, але я йшла на відстані. Мені потрібна була мить, щоб відновити власний самоконтроль. Я засунула тремтячі руки в кишені і декілька разів глибоко вдихнула. Давши йому відкоша я зберегла гордість і, мабуть, добилась певної поваги. Але під зовнішньою бравадою, мої груди стисло і легкий біль наповнив мене.

Так, я - Клер Ферн, сильна екстрасенсорна штучка, член родини фріків. Але якщо відірвати всі ці ярлики, люди могли б бути шоковані, знайшовши під ними звичайну дівчину. Яка не хоче провести всі свої дні захищаючись. Яка хоче того ж, чого хочуть всі.

Бути коханою.

Глава 8

"Королівський двір" являв собою єдину будівлю, що складалась зі з'єднаних кімнат, які розташовувались у формі L навколо дворового басейну. Вони пропонували це як "вид на воду", але подивившись у вікно, ви, здебільшого, помічали лише вашу машину. Тут було два поверхи. Кімната Вікторії була під номером 108, перший поверх, в самому кутку літери L, найдальша від рецепції.

Кімната мотелю була загороджена жовтою поліцейською плівкою. Я стояла біля неї і чекала поки пан Щось-у-заду закінчить справи на рецепції.

Лише вчора він був зацікавлений мною - фліртував і сяяв своєю ідеальною посмішкою. А зараз Гебріел поводив себе так, ніби я була огидна йому. Я схрестила руки і потупала ногою.

Нарешті він прийшов з довгов'язим згорбленим чоловіком, який, напевно, був менеджером в мотелі, відповідно до зв'язки ключів у його руках. Гебріел сказав мені, коли повернувся, що його батько подзвонив наперед, сказавши, що приїде "стажист", щоб зробити ще декілька фото.

– Я хотів би знати, коли знову зможу здавати кімнату, - сказав менеджер.

Гебріел взяв у нього ключі і почав віддирати жовту плівку.

– Це все ще місце злочину. Ми вам повідомимо, як тільки будемо в змозі.

– Але, знаєте, є люди, готові заплатити більше, щоб лишитись в цій кімнаті. Групки смерті.

– Бридота, - сказала я.

Гебріел кинув суворий погляд на чоловіка і менеджер, кивнувши, пішов.

Гебріел першим зайшов до кімнати мотеля. Я пройшла невдовзі поруч з ним і дивне відчуття сформувалось у моєму животі. Здавалось, що я дивлюсь кіно про себе або згадую сон. Ще раз я згадала, наскільки моє життя нагадувало шоу потвор. Звичайні підліткові дівчата були вдома, гуляли з друзями, дивились телевізор, фліртували з хлопцями по телефону. Я була в кімнаті, де відбулось вбивство.