– Ви посварились, - сказала мама.

Очі Джоні поглянули на маму.

– Як ви дізнались?
– а потім вона почервоніла.
– А, екстрасенси, точно. Вибачте. Я просто... думаю, я не очікувала, що це правда.

– Чому ж ти прийшла?
– спитала я.

Вона знизала плечима.

– За невеликим шансом, що це правда, я думаю. А якщо ні, тоді, напевно, це допомогло б поговорити.

Я могла зрозуміти таке.

– Мій дар працює таким чином, що я повинна тримати об'єкт.

Вона енергійно закивала, вийняла щось зі своїх кишень і передала це мені. Я піднесла це до свічки. Це було намисто з підвіскою, що звисала знизу. Половина серця і декілька літер, що сформували б "кращі друзі", якщо їх з'єднати з рештою. Мої очі метнулись до шиї Джоні і знайшли іншу частину.

Я поклала підвіску в долоню і відкрила свій розум почуттям та вібраціям, які йшли від неї. найбільш недавніми бути сум та злість.

– Ти зрадила подругу, - сказала я, відкривши очі.
– А тепер вона мертва.

Одинока сльоза прокотилась щокою Джоні.

– Це моя вина. Вікі померла через мене.

Вікі. Ми з мамою обмінялись поглядами, які говорили "Ага, та сама Вікі". Мій пульс зріс. У цієї дівчини могли бути всі відповіді, які ми шукали.

– Я не бачу яким чином це твоя вина.
– сказала я Джоні.

Дівчина навіть не піднімала очей, коли швидко почала говорити.

– Якби не я, то вона навіть не була б тут. Вона... віддалилась або щось в тому роді. Думаю, вона приїхала сюди, щоб втекти. Втекти від мене і від того, що я зробила, - слова виходили плутаними.
– Якби всього цього не сталось... вона б була жива тепер.

– Почни спочатку.
– Я потерла пальцем підвіску і ім'я прийшло до мене.
– Почни з Джоеля.

Очі Джоні наповнились чимось схожим на страх.

– Ви отримали це від намиста?

Я повільно кивнула. Джоні сіла далі у своєму кріслі.

– Джоел був хлопцем Вікі. Ми всі ходили в школу разом, і випустились цього року. Але він... зрадив її. Зі мною.

Класика. А для чого ще потрібні найкращі друзі? Але хоча б видіння, яке в мене було, коли я тримала мобільник Вікторії, набуло сенсу. Я згадала злі слова, які сказала Вікторія: Ну, він не хоче тебе більше. Йому потрібна я.

– Я почувалась винною за це, - продовжила Джоні.
– Сказала йому, що збираюсь розповісти їй.

Вона зупинилась і мама вловила те, чого вона не хотіла казати.

– Він розізлився.

Джоні кивнула.

– Він штовхнув мене до стінки. Пошкодив мені руку. Сказав, щоб я нічого не говорила. А правда в тому, що я не мала наміру казати Вікі про те, що ми зробили. Я не хотіла зробити їй боляче або втратити нашу дружбу.

– Тоді чому ти погрожувала розбазікати?
– спитала я.

– Щоб налякати його. Може він би сказав їй сам або просто кинув її.

– Ти хотіла, щоб вона знала, але була надто безвольною, щоб самій сказати, - сказала я.

Мама стисла моє коліно під столом і я зрозуміла, що була близькою до правди. Ми ніколи не хотіли завдати шкоди клієнтам, якими б мерзенними вони не здавались

– Ви праві, - сказала Джоні.
– Вона найкраща подружка, яка в мене була і погляньте, що я зробила з нею. Вона заслуговувала на краще, ніж були ми з Джоелем.

Плечі Джоні затряслись, а лице закрили руки.

– Але ти набралась сміливості, щоб сказати їй, - сказала мама. Джоні шморгнула носом і підняла обличчі до нас.

– Я хотіла, щоб Джоел пішов з її життя після такого. Якщо він штовхнув мене, то хто зна, що б він зробив з нею, якби вона порвала з ним.

Мої думки дуже швидко змінювались. Може Джоел бачив Вікторію з Пері того вечора і вбив її через ревність. Раптово мене огорнуло полегшення. Тому що Пері не робив цього і тому, що Джоел не вбив мого брата також, а не лише одну Вікторію.

В кімнаті на декілька митей запанувала тиша. А тоді Джоні продовжила:

– Я хотіла, щоб вони порвали. Вікі зрозуміла, що він зраджує їй і в ніч, перед тим, як вона поїхала, вони сильно посварились. Вона сказала, що все скінчено. Я повинна була тримати рот на замку. Але я зрозуміла, що це все надто довго продовжувалось і світ повинен знати. Я сказала, що Джоел гуляв саме зі мною.

– Як вона сприйняла новини?
– спитала я.

– Вона збожеволіла.
– Джоні провела пальцями по намисту на шиї.
– Саме тоді вона віддала мені назад половинку намиста. Сказала, що ми більше не друзі, і не будемо більше ніколи.
– Плечі Джоні важко опустилися.
– Вікі покинула місто. Я вважала, що можливо після довгих вихідних, вона трохи заспокоїться, а коли вона повернеться ми знову поговоримо. Можливо налагодимо стосунки. Тепер ми ніколи не зможемо поговорити.

– Вона дійсно приїхала сама?
– запитала я.