– Тому що вона боїться.

Глава 10

Першим, що я зробила, коли зайшла в "Смакоту", це просканувала місце на предмет знаходження злих офіціанток, але дякувати Богу Дешева Хвойдочка не працювала. Я знайшла Гебріела на його звичайному місці. Його очі спершу засяяли, коли він побачив мене, а потім він знову змусив себе нахмуритись. Я сіла навпроти нього.

– Про що ти хотів поговорити зі мною?

Цього разу він нахмурився щиро.

– Ніякого "привіт" або "як пройшов твій день"?

Я зрозуміла, що він хотів пропустити цю недовгу розмову, адже, вочевидь, не міг витримати мене. Я знизала плечима і взяла меню.

Після декількох хвилин мовчання Гебріел прочистив горло.

– Вчора в офісі мера я помітив, що ти знайома з його сином, Джастіном. Ви двоє близькі?

– Ні.

Я точно не збиралась розповідати цю історію Гебріелу.

– У вас є історія?

Що це було? Спершу він поводив себе так, ніби зацікавився мною. Потім дізнався, що я екстрасенс і ставився до мене, як до злочинця. Тепер же ревнував до Джастіна. Непослідовні почуття? Я опустила меню.

– Чому твій батько не захотів працювати зі мною над справою? Чому він змусив тебе? І чому ти так не любиш екстрасенсів?

Він стиснув губи.

– Це особисте.

– Так само, як і моя історія з Джастіном.

Я знову підняла меню.

Ми сиділи в тиші, поки офіціантка не взяла замовлення, закривши обличчя меню. Я дістала телефон з кишені шортів і написала Пері. Де він був? Не те щоб я була невдоволена роботою - те читання дало нам найбільшу зачіпку. Але на Пері не було схоже так підставити маму, не сказавши і слова. Особливо враховуючи те, що відбувалось з ним.

Офіціантка принесла наші напої і я зробила великий ковток своєї содової.

– Як там справи з Джоні?
– спитала я через мить.- Вона розповіла твоєму батьку про Джоела, хлопця?

– Так, він тепер головний підозрюваний. Як тільки його знайдуть, йому поставлять запитання.

Я повинна була сказати очевидне.

– Ти маєш подякувати мені та моїй мамі за те, що поговорив з нею. Джоні вже збиралась тікати. Вона не хоче брати в цьому участі.

Він потер підборіддя.

– Я думав про це. Ти б подумала, що кращий друг, особливо з почуттям вини, захотів би допомогти.

Я збовтала напій соломинкою, кубики льоду дзвякнули об скло.

– Мама сказала, що Джоні боїться Джоела.

– Вона сказала це твоїй мамі?

Сказала? Не зовсім те слово, яке б я використала, але якщо ми хотіли провести обід без сварок, я не збиралась казати йому, що мама вловила це з думок Джоні. Дякувати Богу я була врятована прибуттям нашої їжі. Гебріел вкусив свій сендвіч, а я полила соусом з маленької пластикової чашки свій салат і продовжила розмову.

– Що ще нового в справі?

Він зробив паузу на хвильку, дожовуючи.

– Виявилось, що в "Смакоті" є камера спостереження, розміщена в кутку будівлі напроти автостоянки.

Я майже вдавилась власним салатом. Ця плівка показала б Пері, який йшов поряд з Вікторією.

– Правда?

– Вони встановили її роки тому, коли мали проблему з неправомірним використанням сміттєвого бачка. І ніколи не оновлювали її. Вона доісторична. Вони все ще використовують відеокасети.
– Він похитав головою на таку лажу з технологічним оновленням.
– Менеджер міняє плівку кожен день і зберігає її протягом місяця. Звичайно в них немає плівки з тієї ночі. І, враховуючи що офіс не замикається, не захищається і неприбраний, вони навіть не знають чи її викрали, чи просто не туди поклали.

– Це дуже погано, - сказала я мляво.

Він кивнув, знову жуючи.

– Але ми дізнались, хто був у кімнаті над жертвою. Колись чула про хлопця на ім'я Вільям Ровлінсон?

– Біллі?

Чому я не здивувалась? Я поклала свою виделку. Я не думала про Біллі з того моменту, як ми зустрілись біля магазину, але саме ім'я цього придурка позбавляло мене апетиту.

Гебріел кивнув.

– Я вирішив, що ти знаєш його. Менеджер мотелю сказав, що він місцевий і забіяка.

– Біллі і його кращий друг - ідіоти. Я здивована, що вони змогли закінчити школу цього року. Що ще сказав менеджер про нього?

– Він зняв цю кімнату на ціле літо і нещодавно почав працювати як робочий персонал в мотелі.

– Рада чути, що він хоча б не паразитує на своїх батьках. Думала він буде жити вдома до сорока років.

– Ти його не любиш.

Я знов побовтала соломинкою.

– Давай не будемо про це. Я не шокована тим, що він продірявив підлогу, щоб дивитись за тим, що відбувається в ліжку знизу.

– Ти думаєш він тому зробив цю дірку?

– Він - збоченець. Навіщо тоді ще?
– Я зробила паузу.
– Чекай, ти підозрюєш його?