Я переступила через пару, що лежала на ковдрі, кому дійсно було потрібно зняти номер. Я відвела очі, помітивши як Стівен Клейворт махає мені. З обох боків від нього були його батьки - Сесіль та Далас, сидячи так правильно, як тільки можна на шезлонгах. Стівен жестом показав аби я підійшла, але я прикинулася дурепою і продовжила йти. У мене не було часу на те, що він збирався сказати мені.

– Клер!

Господи. Я зупинилася і обернулася. Не злякавшись мого ігнорування, Стівен поплентався по піску до мене, вдягнений в сорочку і шорти кольору хакі.

– Здоров, - сказав він, як тільки підійшов ближче.

– Мені дуже шкода, Стівен, але я не можу зупинитися, щоб поговорити. Я декого шукаю.

– Коли ми поговоримо, я допоможу тобі. Як щодо цього?

– Ти знаєш Біллі Ровлінсона і Френкі Крідона?

– Звичайно, але навіщо тобі...

Я перервала його:

– Це ті кого я шукаю, тож якщо ти хочеш поговорити, то повинен іти поруч і допомогти мені дивитися.

– Згода, - сказав він, перестрибуючи через якусь ковдру, щоб не відстати від мене.
– Слухай, я хотів вибачитися за мою поведінку на тротуарі. Це був не я. Я випив небагато.

Я чула занадто багато виправдань останнім часом.

– Вибачення прийняті.

– Це був важкий рік.
– Потім він ткнув себе в лоб.
– Б'юся об заклад, я проповідую, як в хорі.

– Що ти маєш на увазі?
– запитала я, мружачись на деякі тіні під тротуаром.

– У тебе теж був важкий рік. Це жахливо, те що Джастін зробив з тобою.
– Він похитав головою.
– Але бути кинутим у той час, коли він збирався зробити тобі такий подарунок, це так уразливо.
– Посміхнувся він.
– Хоча він упевнений, що заслужив це.

– Про що ти говориш?

– Про те, що він обманював тебе.

– Ні. "Кинутим у той час, коли він збирався зробити такий подарунок". Що це означає?

Уже засмагле на сонці обличчя Стівена виглядало червоним у місячному сяйві.

– О, я припускаю, що він ніколи не добирався до тієї частини. Я допустив, що ....

Я згадала той вечір, коли я довідалася, що Джастін зрадив мені. Він казав, що в нього є для мене сюрприз. Але потім я доторкнулася до куртки і все інше сталося так швидко.

– Який подарунок?
– запитала я.

Він подивився додолу, на пісок, і розкидав його навколо своїми лоферами (прим. пер. лофери - (у перекладі з англ. «Loafer» — нероба) — це чоловічі або жіночі туфлі без застібок або шнурівки з довгим язичком, круглим носком і перемичкою (або пензликом) на підйомі стопи)

– Стівен, - рішуче сказала я, в моїй найкращій імітації його матері.

– В передвиборчій компанії мого батька був хлопець. Його завданням було крутитися навколо Гаррі Спеллмена в надії, що він облажається, і ми могли б засняти це на відео.

Я роззявила рота.

– Серйозно? Це гидко.

– Це політика, Клер. Все це справедливо і все таке. Крім того, це була ідея мого батька, а не моя.
– Стівен почухав шию.
– У всякому разі, наш хлопець слідував за Гаррі і Джастіном до ювелірного магазина. Джастін взяв каблучку для заручин. Ту, що зроблена на замовлення. Він сам розробив дизайн.

Раптом мені стало важко дихати. Я хотіла, щоб пісок поглинув мене, але не могла навіть зігнути коліна. Це так було схоже на Джастіна - самому спроектувати каблучку. Вона, напевно, була в його кишені, коли він зайшов і я потягнула його за піджак. Якби я цього не зробила... якби не дізналась про Тіфані... я би стрибала до неба лише від думки про каблучку. Це б стало однією з найбільш щасливих митей мого життя. Я б зараз носила її.

– Мабуть, мені не варто було нічого казати, - сказав Стівен з тривогою в очах.

– Все нормально, - збрехала я.
– Це все в минулому. Зі мною все добре.

Він позадкував, напевно наляканий, що я збираюсь заплакати.

– Я піду назад до батьків, поки феєрверк не почався. Я знову вибачаюсь за мою поведінку вчора.

Я кивнула і помахала йому, рада знову лишитись сама, щоб хоча б віддихатись.

– Це що година милосердя?
– налетів на мене Гебріел.
– Кожного разу, коли я знаходжу тебе, ти розмовляєш з різними хлопцями. Може попрацюєш? Може замість фліртування з кожним тут ти пошукаєш тих хлопців, заради яких ми тут?

Моя голова повернулась до нього, а в очах, вочевидь, з'явилось що таке, що він зробив крок назад.

– З тобою все добре?
– спитав він.

– Це залежить не від мене. Закінчив зі своєю поблажливою доганою?
– До того, як він зміг відповісти, я продовжила, показуючи на нього пальцем.
– Спеціально для тебе - я говорила зі всіма, питаючи чи вони не бачили Біллі чи Френкі. Я подумала, що багато очей нам знадобляться. Я не зупинялась, щоб побалакати про погоду.

Він підняв руки, захищаючись.