– Я думав, ти почула, що я йду.

Я притисла руку до серця.

– Ні, я не чула. Ти налякав мене.

– Вибач,- сказав він, сівши на пісок обличчям до мене. Він дивно виглядав: в очах пустка, на обличчі вираз слабкості, немов він був шокований.

– Що ти тут робиш? Я думала, ти пішов додому.

Він відвернувся і подивився на море. Світло півмісяця освітлювало воду, надаючи невеликим хвилькам металевого відблиску.

– Сьогодні спокійно, правда? Не так неспокійно.

Добре перевів стрілки. Я зробила паузу і почекала на його відповідь. А коли він не сказав нічого, я промовила:

– Ти себе дивно поводиш. Що таке?

Він повернувся до мене.

– Я був з Вікі ввечері в суботу.

Я здивовано відхилилась.

– Що? Хто така Вікі?

– В суботу я був з дівчиною. Їй було вісімнадцять. Не знаю, як її прізвище звучить, але звали її Вікі. Скорочення від Вікторії, я думаю.

Я ледь проковтнула слину.

– Туристка?

– Так. Вона повела мене в свою кімнату в мотелі.

– Нічого не кажи.
– Я закрила лице рукою. Якщо він не скаже, то це не стане правдою. Якщо він не промовить слова, то, може, цього і не відбувалось.

– В "Королівський двір".

Мій шлунок стисло.

– З ким вона була?
– спитала я, все ще надіючись, що це просто жарт або збіг.

Його обличчя потемніло, а в голосі не було ніяких емоцій.

– Ні з ким. Я зустрів її у "Смакоті". Вона була роздратованою. Через те, що її зрадила краща подружка, і те, через що вона приїхала сюди не вигоріло, життя ніколи не було милим до неї і тому подібне. Я намагався підбадьорити її, ми розговорились, а далі ти знаєш що.

– Пері, - я похитала головою.

Він підняв ноги і поклав підборіддя на коліна. Так він перестав виглядати як мій впевнений старший брат, а натомість нагадував схвильовану дитину.

– Які шанси, що не лише одна Вікі була в суботній вечір у "Королівському дворі"?
– спитав він тихо.

– Не багато, - сказала я, закусивши губу. Я ненавиділа наступне питання, але повинна була задати його.
– Ти знаєш, хто скоїв це?

Він похитав головою і втупився у пісок.

– Вона була живою і неушкодженою, коли я пішов. Вона хотіла, щоб я лишився на всю ніч, але я хотів повернутись додому, до того як мама зрозуміє, що я так спізнився. Я лишив її там.- Він зробив паузу і додав надломленим голосом - А тепер вона мертва.

Я знала, що Пері був бабієм, але зазвичай ми уникали розмов про його витівки. Мені не потрібно було знати про його надзвичайно активне любовне життя. А тепер я повинна була спитати. Я набралась сміливості, перед тим, як задати питання.

– Ви з нею переспали?

Він перервав зоровий контакт і ледь чутно сказав.

– Так.

Мої ніздрі роздувались швидше, відповідно до кожного підйому емоцій всередині. Я була зла на Пері за його безвідповідальну поведінку. Боялась, які наслідки будуть для нього. Страшилась, що мама дізнається і не витримає. Була лютою на Пері, поведінка якого призвела до цього. Я закричала:

– Ти навіть не знав її!

– Вона сама цього хотіла!
– він швидко встав, копнувши насип піску.
– Що я повинен був сказати? Ні? Клер, мені вісімнадцять. Коли випадає подібна нагода, я користуюсь нею.

– Просто замовкни, Пері. Я навіть не можу думати про це.

Я сховала обличчя в долонях. Він знову сів і ми полинули в тишу на декілька хвилин. Потроху моя злість розсіялась. Він був правий. Який би одинокий хлопець відмовився від такої пропозиції? Ситуація була поганою, але могло бути ще гірше. Він міг лишитись і тоді його також би застрелили. Я зосередилась на нагальнішій проблемі. Я повинна була захистити брата.

– Хтось бачив, що ти пішов з ресторану з нею?

Він знизав плечима.

– Не знаю. Там було багато люду. В суботній вечір, найзанятішого тижня року, там були всі.

– Хто всі, Пері?

Його очі поглянули на темне небо, ніби зірки могли знати відповідь.

– Я не пам'ятаю.

– Це погано, Пері.
– Я зробила паузу, думаючи про можливості.
– Не кажи поки нікому.

– Ти повинна сказати поліції, Клер. Ти тепер працюєш з ними.

– Я не повинна робити нічого в цьому роді.
– сказала я спокійно.

Всі емоції, що боролись, очистились. Я знала, що потрібно зробити.

– Я був з нею в ту ніч, коли її вбили, - сказав Пері.
– Це робить мене головним підозрюваним. Приховування подібної інформації зробить тебе співучасником або кимось таким. Я не хочу, щоб ти потрапила у неприємності за приховування такого від поліції або від Джастіна.

Я встала, обтряхнувши пісок.

– До біса поліцію і до біса Джастіна. Спершу родина. Тримай рот на замку.

Я йшла додому, а на відстані від мене йшов Пері, опустивши голову, як присоромлений пес. Я з кожним кроком, який я робила, мої думки рухались все швидше. Пері дійсно зробив дещо дурне, але я не збиралась підносити це копам, як жертву. Вони б згаяли свій час, зосередившись лише на ньому, а не на справжньому вбивці.