Безгучно і страшно він ткнувся рогом у виступ скелі. З човна туристи бачили, як скрутилася передня ланка, як вставали раптом сторчма з води і важко плюхались назад колоди, як шугнув у повітрі стерновий держак і зламався, немов сірник, навпіл. Передній гребець ледве встиг відскочити на сусідню, ще цілу ланку. Але й на ній уже лопалися снасті. Розв’язані колоди переверталися під вагою чоловіка. Він упав, відчайдушно силкуючись вибратися з води, щоб колоди не зімкнулись і не розчавили його.

Усе це тривало кілька секунд.

— Вперед! Швидше! — крикнув Федір, спрямовуючи човен до плоту. — Миколо, на ніс!

Ганна і Альфред налягли на весла.

Спритно лавіруючи між колодами, що вже проминули зрадницьку скелю, Федір підвів човен до плотаря, який борсався у воді. Микола схопив його за комір і, легко піднявши з води, втягнув у човен.

Блідий, знесилений, наковтавшись води, хлопець довго не міг вимовити й слова. Микола роздягнув його, накрив ковдрою, викрутив мокрий одяг і розвісив на дузі «плавучого будинку».

— Вперше, чи що, ведете пліт? — спитав він, коли той трохи заспокоївся.

Хлопець з досадою труснув мокрою головою.

— Де там уперше! Я цю Уфімку напам’ять знаю. Це все камінь. Раніше його тут не було, певно, нещодавно звалився.

Микола підвів очі на правий берег. Величезні кам’яні брили громадились одна на одній, вкриті товстим килимом світлого моху. На брилах і між ними росли дерева.

Федір причалив до хвоста плоту. Більша половина його залишилась цілою. Другий плотар, кремезний і рудобородий, бачачи, що товариш не потребує його допомоги, продовжував свою роботу і вже виводив пліт з небезпечного виру на спокійну течію до лівого берега.

— Причалювати будеш? — спитав Федір, знаючи, що без переднього стерна не можна рухатися далі, не ризикуючи знову налетіти на скелю.

— Причалювати, — похмуро відповів плотар.

— Давай кінець. — Федір підхопив веслом кинуту у воду петлю каната.

Вийшовши на положистий берег, чоловіки підтягли величезний пліт і закріпили канат. Рудобородий підійшов по воді до човна, де сидів його товариш, і спитав:

— Ну як, цілий?

— Та сам я цілий, — відповів той, — тільки тепер, мабуть, обженуть нас. Ось тобі й ударники! Ех, камінь клятий, усю справу зіпсував! Його ж не було тут раніше.

— Правда, не було, камінь новий… Та хто його знає, — додав рудий, загадково дивлячись угору проти течії, — може, і не обженуть. Василеві до нас години три ходу.

Хлопець похитуючись вийшов на берег. Сили швидко повертались до нього.

— Збирати ліс треба, а то і за добу не переловиш.

Вони взяли снасті, багри, поклали все це в легенький човен, прив’язаний біля корми плоту, і вирушили на ньому ловити колоди, що відпливли вже далеко. Федір багатозначно поглянув на Миколу.

— Зрозумів?

— Ясно. У них, очевидно, змагання — хто швидше прижене пліт і, звичайно, цілим.

— Еге. І за ними слідом іде пліт якогось Василя, який через три години повинен бути тут. Але за три години їм, мабуть, не впоратися з колодами… Тому…

— Тому, — усміхнувся Віклінг, — рудий сподівається на те, що Василь розіб’є собі носа об той самий камінь. Ось вам і ударники!

— Смішного тут мало, — насупилася Ганна.

— Не думаю, щоб у нас були підстави запідозрити їх у такому злочині проти товаришів, — вів далі Федір. — Тому нам треба допомогти їм зібрати ліс.

— Правильно! — схвалили дівчата.

Віклінг дивився здивовано. Йому здавалося, що старший плотар — справжній шахрай.

— Це буде чудова гімнастика для ваших м’язів, — весело уколов Микола.

Через кілька хвилин плотарі повернулись, повільно буксуючи за собою першу партію колод. Вони, видно, дуже втомились, були мовчазні й похмурі. Пропозиція Федора трохи підбадьорила їх. Рудий підійшов, хлюпаючи мокрими «поршнями», до «капітана» і сказав:

— За допомогу вам дякуємо! З лісом ми помаленьку впораємось. Є справа далеко важливіша. За нами йдуть чотири плоти, а цього каменя ніхто ще не знає. І місце там таке, що не звернеш, сильно тисне до берега. Треба завчасно зійти з течії ліворуч. Так от: якщо у вас є час і охота, піднімайтесь угору від каменя на півкілометра і там перехопіть перший пліт. Плотареві, дядькові Василю, про все й розкажіть. А то розіб’ються всі, вони майже один за одним ідуть.

Друзі не гаючись зайняли свої місця в човні.

— Ось вам ударники, — сказала Наталя, пильно дивлячись у вічі зніяковілому Віклінгу.

До полудня наслідки аварії були ліквідовані. Попереджені туристами, плотарі причалили свої плоти вище від небезпечного місця, обстежили річище на човниках, спустились до потерпілих і допомогли їм налагодити пліт. Вони зрозуміли, що завдяки рудому та його товаришеві зберегли цілими свої плоти, а може, і власне життя.

Плотарі, що зазнали аварії, вирушили в дорогу, як і до цього, на чолі флотилії з колод. Вони тепло попрощалися з туристами, а ті налягли на весла і через кілька хвилин випустили з поля зору нових друзів.