Туристи відпочивали після біганини по місту та перенесення важких речей. Вражені тишею і спокоєм, що раптово настали, вони мовчки стежили за мальовничими берегами. Гребці спрямували човен на саму середину досить швидкої течії. Проте капітан не дав команді довго байдикувати.

— Ну, досить відпочивати, друзі! — сказав він. — У нас ще багато справ сьогодні.

— Як, знову справи?

— Звичайно, і дуже важливі. Ми ще не скінчили підготовки. Адже нам доведеться не тільки грітись на сонечку, але й жити — готувати страву, спати, ховатися від негоди. До всього цього треба підготуватись. Не можна ж перед кожного їдою і кожною ночівлею розпаковувати тюки, діставати все потрібне, потім знову все це вкладати! Так не вистачить і двох місяців, щоб пройти весь маршрут.

— Що ж робити? Наказуйте, капітане!

— Альфред і Ганно, беріться за весла і гребіть як слід! Миколо, стеж за прибережною рослинністю і, як тільки побачиш зарості лозняка або сухе сіно де-небудь на лузі, сигналізуй. Наталю, дістаньте наш інструментальний ящик і розпакуйте його. Поки що все.

— Єсть, капітане!

Не минуло й години, як на лівому, низькому березі було помічено лозняк. Туристи пристали в мілкій затоці, поскидали з себе все зайве, вийшли на берег і взялися до роботи. Дівчата заходилися готувати сніданок. Усі вже добре зголодніли. Альфред відав паливом і вогнищем. Федір з Миколою обладнували човен.

— Хіба ми ночуватимемо не на березі в палатці? — поцікавився Микола, бачачи, як Федір щось розміряє в човні, відповідно до свого зросту.

— Ні, Колю, човен буде нашим плавучим будинком, добре захищеним від роси й дощу. Недоцільно кожного дня ставити палатку, влаштовувати постелі. Це забирало б у нас щоденно години дві дорогоцінного часу, і було б незручно. А в човні… От побачиш, як ми влаштуємось.

Човен був великий — вісім метрів завдовжки і близько двох завширшки в середній частині. Носове та кормове сидіння відкидались і відкривали сховище для речей. Майстер, в якого придбали човен, зробив його за вказівками Федора. Через отвір у середній балці можна було вставити щоглу в міцне гніздо на дні і при попутному вітрі йти з парусом.

Вздовж боргів Федір прибив кілька залізних скоб, заготовлених ще в Москві. Потім вставив у них довгі лозини, — над човном з борту на борт простяглися досить високі дуги, утворивши кістяк для покриття.

— Ну от. Тепер, лишається пристосувати покрівлю — і плавучий будинок буде готовий, — радів Федір, розгортаючи палатковий тюк.

Два великих полотнища, натягнуті на дуги і прикріплені кільцями до гвіздків, вбитих на краях бортів, наглухо закрили човен і зробили його схожим на дирижабль, що сів на воду. Микола опинився всередині.

— Чудово, Федю! — кричав він звідти. Тут просто кают-компанія!

— А як же виходити? — спитала Ганна з берега.

Микола просунув руку в щілину між двома полотнищами, зняв одне кільце з гвіздка і, відкинувши кінець парусини, вийшов просто у воду через трикутні «двері».

— Просимо оглянути квартиру, — сказав він, підтягаючи човен до берега.

Дівчата влізли всередину і висловили своє захоплення — там було просторо, затишно і ясно: тонка парусинова «покрівля» пропускала досить світла, на середніх балках можна було вільно сидіти не згинаючись.

— Тепер нам не страшна негода, — мовив Федір. — Лишається тільки дістати сіна, і ми будемо готові до подорожі.

— А тут сіна скільки завгодно, — повідомив Альфред, щойно повернувшись з невеликої екскурсії «в глиб країни». Він знайшов сінокіс зовсім недалеко від місця стоянки. Проте сніданок був готовий, і роботу довелося припинити. Мандрівники зібралися навколо паруса, розісланого на траві, в затінку біля високих кущів, і заходилися їсти. Варена картопля з яєчнею, з салом і помідорами здалася надзвичайно смачною. Навіть хліб, звичайний чорний хліб з чаєм і цукром вприкуску був схожий на торт. Словом, повітря та оточення вже мали свій вилив.

— Ну-ну! — дивувалась Наталя. — Якщо будемо з таким апетитом їсти півтора місяця, що з нами станеться?

— Так і будемо, Наталю, — впевнено підтвердив Федір. — А що станеться: зміцніємо, поздоровшаємо, повеселішаємо!

Після сніданку парусинову покрівлю зняли з човна. Чоловіки принесли три величезних оберемки сіна й поклали його на дно. Тим часом дівчата ліквідували похідну кухню, вимили посуд. Усе кухонне начиння склали в носовий трюм, основні запаси продуктів — у кормовий. М’яке сіно сховалось під новими парусиновими полотнищами. У «плавучому будинку» стало м’яко й чисто, дно човна перетворилось у велику постіль. Ясно визначились дві «спальні», розділені середньою лавкою: біля корми, ширша — чоловіча, а спереду, трохи вужча, — жіноча.

— Ну, тепер з брудними ногами до будинку не заходити! — наказала Ганна.

— З мокрими можна, — відповів Федір, сидячи на борту і струшуючи воду з босих ніг, — до вечора усе висохне.

— Доведеться і вам роззуватися, дорогий товаришу, — звернувся Микола до Альфреда, який заклопотано оглядав на березі свої великі туристські черевики, обліплені мокрою прибережною глиною. Один він ще не наважувався роззутися, тоді як всі інші ніби тільки й чекали, коли нарешті звільняться від взуття.