– В цьому немає необхідності, - сказав Пері.
– Я добровільно піду у відділок.

Я безпорадно дивилась, як мого брата провели до крейсера і посадили на заднє сидіння. Мого брата, який завжди був спокійним і зібраним. Постійний голос розуму в родині. Єдиного, хто не давав мамі вибухнути, коли вона була знервованою. Єдиного, хто давав мені відчуття захищеності, коли кулі летіли в мене, через те що я - фрік. Того єдиного, хто міг змусити мене сміятись, після розтавання з Джастіном, коли життя рушилось довкола мене.

Він був більше, ніж моїм братом. Він був моїм кращим другом.

Пері повернувся і дивився з заднього вікна, поки крейсер від'їжджав. Я тримала одну руку піднятою, долонею вперед, поки авто не зникло з поля зору. А потім я осіла на ганок. Я боролась з гіркими слізьми. Я повинна лишатись сильною. Повинна тримати себе в руках, заради мами та Пері.

Мамин занепокоєний голос лунав довкола мене, поки вона вела офіцерів в дім на пошуки. Я намагалась заглушити ці звуки, зосередившись на тому, як таке сталось. Якщо хтось бачив Пері та Вікторію того вечора, навіщо чекати так довго для свідчень? В цьому не було сенсу. Не могло бути так, що хтось просто довідався лише тепер...

Я запнулась і думки в моїй голові забрались в пазл. Але такого бути не могло. Дідька лисого... Я піднялась і побігла.

Редакція газети була розташована в центрі Істпорту, між міським холом та поштою. "Істпорт таймс" було намальовано на великому склі на передньому вікні, хоча П трохи відкололась і потребувала ремонту. Небагато місця для невеликої газети.

На мить я зупинилась перед дверима, що витерти піт з брови та відновити дихання. А потім я зайшла так, ніби так і мало бути, і попрямувала до столу Нейта. Його голова була частково закрита гігантським комп'ютерним монітором. Він згорбився, щось швидко пишучи в записнику.

Він підняв голову на звук моїх кроків, що прямували до нього.

– Агов, Клер, що сталось?

Я постаралась заглянути в його записник.

– Над чим ти працюєш?

– Складаю історію про нашого шанованого детектива і його не таке шановане минуле.

Я закотила очі.

– Все ще гризеш ту ж кістку?

Велика відкрита кімната була наповнена шумом від клацаючої клавіатури до гучних телефонних розмов. Нейт поклав свою ручку на стіл.

– Знаєш, що значить тату Гебріела?

– Ні, а що?

– Просто цікаво. Намагаюсь заповнити прогалини.

– Я можу спробувати дізнатись.

Нейт почав кивати, але зупинився.

– Ні, не варто. Я не хочу наражати тебе на небезпеку.

– А що на рахунок Пері?

– Що з ним?

– Ти не мав нічого проти того, щоб наражати його на небезпеку.

Нейт зробив паузу, чекаючи на родзинку, а потім зрозумів, що я серйозно.

– Клер, я не розумію тебе.

– Його тільки-но повезли до відділку, - сказала я, намагаючись контролювати злість в своєму голосі.
– Хтось сказав поліції, що він був з Вікторією Хаппел у ніч, коли її вбили. А це цікаво, адже ми з Пері нікому не казали про це весь цей час. А вчора ввечері я сказала тобі, а вранці Пері забрали.

Рот Нейта шоковано відкрився, а потім його обличчя потемніло і в очах з'явився безнадійний вираз. Я негайно зрозуміла в чому ніколи не повинна була сумніватись. У вірності Нейта.

– Я нікому не казав, - відповів він.
– Ти повинна знати, що я ніколи б не вчинив такого.

Я тяжко сіла на стілець, що обертався, з сусідньої кабінки і підкотилась до нього.

– Я знаю. Вибач. Я не повинна була задумуватись про таке навіть на мить. Але в такий час...

– Це міг бути кожен з ресторану, - сказав Нейт.
– Або з мотелю.

– Але чому тепер? Навіщо чекати тиждень і повідомляти поліції?

– Можливо, вони не слідкували за новинами. Можливо, не могли скласти два і два до тепер. Можливо, вони думали, що Пері Ферн не міг зробити такого і поліція знайде справжнього вбивцю, але коли нічого не відбулось, то вони зрозуміли, що повинні бути чесними?
– Нейт знизав плечима.
– Я дійсно не знаю.

Я нахилилась і сховала обличчя в долонях.

– До цього часу у поліції немає зачіпок. Біллі Ровлінсон став свідком тому, але вирішив підзаробити грошей на стороні, замість того, щоб піти до копів, і тепер він мертвий. У них є лише людина, яка була останньою з Вікторією, і це Пері.

– Я й досі думаю, що цього недостатньо, - сказав Нейт.
– Їм потрібно більше.

– До речі про це, вони зараз обшукують дім. Краще я повернусь до мами і заспокою її.

Нейт зблизька подивився на мене. Я відчула як піт прокотився шиєю донизу.

– Ти бігла сюди?
– спитав він.

Я знизала плечима.

– Мені потрібно було поговорити з тобою. Я повинна була знати.

Він кивнув.

– Давай відвезу тебе назад. Я все одно маю перерву зараз.

Нейт домчався до будинку і висадив мене на вулиці, адже копи блокували під'їзд до будинку. Я побачила, як вони клали комп'ютер Пері в багажник авто. Коли я з'явилась, офіцер кивнув мені.