Я поклала руку йому на плече, щоб зупинити його.

– Стівен?

Він обернувся.

– Так?

Я зглотнула.

– Чому ти не ненавидиш мене?

– Що?

– За те, що розповіла про тебе. За тест.

Він знизав плечима.

– Спершу я злився, але потім все стало добре. І, думаю, я розумію, чому ти це зробила. Я поліз до твого брата, а ти полізла до мене. Родинна вірність. Я поважаю таке.

Гурт закінчив пісню і оголосив, що повернеться пізніше.

– І це натяк для мене, щоб повернутись до родини. Тато буде оголошувати промову, - сказав Стівен.
– Я маю йти.

Я підпирала найближчу стіну, поки нудні чоловіки проголошували нудні промови. Мама прослизнула до мене, тримаючи фужер шампанського в руці.

– Знаю, хіба це не огидно?
– тихенько прошепотіла вона мені на вухо.

– Що?

Вона показала головою на столик позаду неї. А поглянула за її плече і побачила Філа Тісдела, що сидів з якоюсь жінкою.Вона була вдягненою у красиве кімоно, а її чорне волосся було заколоте шпильками. Її обличчя було різким та грубим, не таким і красивим. Я зрозуміла, що це була Мадам Маслов. Її реклама в газеті була з фото, але це вперше, коли я бачила її в реальному житті. Філ щось прошепотів їй на вухо і вона відкинула голову, сміючись.

– Вона регоче як чортова відьма, - сказала мама.

– Ти ревнуєш!

Мама випросталась.

– Ні. Я просто розчарована у відсутності смаку у Філа.

– Вони прийшли разом?

– Так, - відповіла вона з проблиском суму в її голосі.

– Мамо, він не може чекати на тебе вічно. Ти лише декілька разів можеш дати відкоша, поки чоловік не перейде до іншої.

– Можу дати тобі ту ж пораду, - сказала вона і пирхнула, а потім пішла.

Я лишилась підпирати стінку на самоті і дивитись як оголошують мера. Пан та пані Спелмен вийшли на подіум, Джастін йшов поряд з ними. Його біляве волосся вже стало трохи довгим спереду і лізло йому в очі. Я пам'ятаю, як пробігалась пальцями по цьому волоссю, яким м'яким воно було, як воно пахло сіллю, коли він повертався на наш килимок на пляжі після плавання.

Пані Спелмен поцілувала чоловіка. Джастін похитав головою. А потім вони сіли на місця. Коли мер почав говорити, очі Джастіна пробіглись по натовпу. Він знайшов мене і я знала, що він не чує і слова, яке каже його тато. Я допила решту води і втекла у жіночу кімнату.

Я нахилилась до умивальника і зосередилась на диханні. Туди-сюди. Не думай про нього. Вдих. Видих. Відкрились двері і я надіялась, що це не моя мати. Гірше. Це була Тіфані.

– Отакої, погляньте сюди, - сказала вона.
– Ти пропускаєш велику промову.

– Я не в настрої, Тіфані.

Вона спокійно стояла, дивлячись на мене через дзеркало.

Я розвернулась.

– Що?

– Чому в тебе немає подруг, Клер?

– Я... в мене є друзі, - я запнулась.

– Твій брат і Нейт Гарік не рахуються. Друзі. Вони. Так. Дівчата. Чому в тебе немає?

До того як я змогла відповісти, вона підійшла.

– Я скажу тобі чому, - сказала вона, показуючи пальцем на мене.
– Тому що ти зарозуміла сучка, що вважає себе кращою за інших.

– Не правда. Це - маленьке містечко і, якщо ти цього не зрозуміла, люди не дуже привітні до мене...

– Прошу тебе. Ти навіть не стараєшся. Ти причепилась до свого брата, його друзів, його роботи, його життя. В тебе немає нічого свого. Ти мене дратувала, але тепер мені тебе шкода.

Вона розвернулась і попрямувала до найближчої кабінки. Перед тим, як закрити двері, вона додала:

– Клер Ферн, ти найсамотніша людина, яку я колись зустрічала.

Глава 16

Моя нестача подруг не була чимось новим. Так, це турбувало мене, але я ніколи не зважала на це. Нічого не можна було зробити з цим, тож навіщо марнувати енергію? Мені не потрібні подруги. У мене була я. Був Пері. Був Нейт. В мене були книги та музика, і океан для плавання. У мене було майбутнє, чистий лист, якого я чекала. Я знайду друзів в коледжі, де ніхто не знав, ким я була. Це були факти, до яких я зверталась у самотні миті, і я ніколи не засмучувалась сильно через це.

Але з якоїсь причини, зауваження Тіфані Деспосідо стосовно моєї самотньої подорожі у країні друзів, дратувало мене. Одна справа знати самій, що у мене не має друзів. І зовсім інша, коли про це знали інші. Говорили про це. Сміялися за моєю спиною. Тіфані та її команда були головною причиною того, що в будь-якому випадку ніхто не буде дружити зі мною. Вона дала усім зрозуміти, що якщо будь-хто зв'яжеться зі мною, то отримає таке саме ставлення як і я. І ніхто в Іспорті не бажав собі такого.

Я почувалася самотньо. І злою. Зазвичай, якщо такі почуття огортали мене, я розмовляла з Пері. Але прямо зараз це невдалий варіант. Я ще палала від люті, через зустріч з Тіфані, коли я через деякий час входила в приміщення "Смакоти". Я повинна була піти з тієї нудної події і знала, що в "Смакоті" я буду в безпеці, адже та відьма працювала на бенкеті. Отож, я викликала таксі і залишила позаду драму.

Я вибрала місце, що пустувало навпроти, і замовила гаряче морозиво з помадкою. В моїх планах було сидіти тут і їсти до тих пір, доки я не забуду увесь свій жахливий день. Про те, що я відчула побачивши мертве тіло. Моє роздратування через маму. Пері, що зриває листівки і виставляє себе ще більш винним. Слова Тіфані, що робили боляче, лише через те, що були правдою. Розслідування, яке нікуди не рухалося. І, в основному, я хотіла забути ті відчуття, що були в мене, коли я побачила Джастіна на бенкеті. Я б жадала сказати чарівні слова і зробити так, аби мої почуття до нього зникли.