— До чого ж тут фізики?

— Вони повинні створити технічні засоби, без яких розв’язання цієї проблеми відсунеться на невизначено далекий час.

— Які засоби?

— От цьому питанню і буде присвячена друга, основна частина моєї доповіді. Головного я ще не сказав. Тепер мені доведеться повторити основні висновки з учорашньої бесіди, щоб ти була в курсі справи.

Отже, в результаті наукових шукань останнім часом остаточно з’ясовано, що будь-який хворобливий процес в організмі є відображення якогось іншого, невідомого нам процесу, що відбувається в нервовому апараті. І будь-яку хворобу можна припинити, діючи певним способом на нерви. Засоби, якими досі користувалася медицина, були успішні в такій мірі, в якій вони приводили до необхідного зрушений в нервовій системі. Але ще ніколи ці засоби не були свідомо орієнтовані на нервову систему.

Зараз ми вперше стали на правильний шлях і Вже знайшли деякі засоби, якими успішно лікуємо. Але ці засоби ще недосконалі. Ось приклад: з одинадцяти хворих на тропічну малярію, яких ми лікували «масажем» спинного мозку, один лишився невилікуваний. Отже, наш засіб не радикальний. Але ж десять видужали, і це свідчить, що шлях правильний. І от наша наука пішла цим шляхом знову емпірично, бо сама природа нервових процесів усе ще лишається загадкою. Що відбувається в нервах, невідомо. Тому як діяти на нерви, куди діяти, чим, коли, скільки діяти — все це треба знаходити досвідом, пробувати, словом, рухатися навпомацки, наосліп.

Але є інший шлях. Треба оволодіти мозком. Мозок — це той головний штаб, або, краще сказати, розподільний щит, у якому зосереджені нитки управління всіма без винятку функціями організму. А щоб оволодіти мозком, треба знати, в чому полягає діяльність цього таємничого органу, яка природа процесів, що називаються подразненням або збудженням і протікають у мозку та в нервах.

Електрика вже давно, ще з часів Гальвані, тобто з вісімнадцятого століття, стукає у двері фізіології, але фізика має свою історію, і тільки тепер вона починає наближатися до тих електричних процесів, які відбуваються в організмі тварин.

Ви знаєте, що за останні роки я глибоко вліз в електрику, бо виявилося, що без неї фізіологія і кроку ступити не може. Організм будь-якої тварини буквально просякнутий електрикою. Всі рухи, всі хімічні реакції супроводжуються електричними явищами.

Коротше кажучи, я переконався, що так звана нервова основа організму і його електричне життя одне й те ж. Нервова діяльність — це електрична діяльність, а нерви — це спеціально влаштовані проводи для тих спеціальних форм електрострумів, що діють в організмі.

— А ми вчили, що нервове збудження не має нічого спільного з електричним струмом, — швидко вставила Наталя.

— Я теж пам’ятаю це, — додала Ганна.

— Так, — відповів Ридан, — сучасна фізіологія справді відкидає це припущення. Одне з основних заперечень полягає в тому, що збудження поширюється нервом з швидкістю якихось кілька десятків метрів за секунду, тоді як швидкість електричного струму триста тисяч кілометрів за секунду. Все це правильно і, признаюсь, я не знаю, як усунути цю суперечність. Але, друзі мої, ви бачили мій досвід з кроликами, в яких були з’єднані однакові центри мозку звичайним металевим проводом. Збудження пішло по проводу, передалося від одного мозку другому. Чи можна сумніватися в тому, що це була саме електрика? І замість того, щоб вперто твердити — цього «не може бути», чи не краще просто погодитися: ми поки що не знаємо, чому вона у нервах поширюється з іншою швидкістю, ніж у проводах? Тим паче, що фактів, які вказують саме на електричну природу нервових струмів, у мене зібралося чимало. Але звідки беруться ці струми?

Отут ми підходимо до найголовнішого. їх виробляє мозок. Весь організм, з погляду фізики, являє собою своєрідну автоматичну приймально-передавальну радіостанцію. Шлунок, серце, легені та інші органи — це її машинне відділення, нерви, що виходять на периферію, — антени, які вловлюють зовнішні впливи і передають їх до мозку. А мозок — це і приймач зовнішніх сигналів, і генератор тих електромагнітних коливань, за допомогою яких він керує всіма апаратами станції, тобто організмом. Як здійснюється це керування?

Ось що ми спостерігаємо в фізіології: ми можемо у тварини вирізати який-небудь м’яз, наприклад, на нозі, і пересадити на його місце м’яз, взятий, скажімо, від щелепи. Нерв цього нового м’яза з’єднаємо з найближчим нервом ноги, ї через деякий час щелепний м’яз на нозі починає діяти. Але як! Він скорочується не тоді, коли тварина рухає ногою, а коли вона їсть або позіхає, взагалі відкриває рота! Подумайте-но, що це означає!

Це означає, що нерв кожного м’яза може відкликатися не на всяке, а тільки на якесь одне, певне збудження. А звідси вже неважко зробити висновок, що всі «збудження», або струми, або хвилі, що йдуть від мозку, різні якістю, неоднорідні, бо призначені для різних органів і різних функцій.

Тепер розкривається механізм керування, яким нам треба оволодіти. Кожна окрема хвиля мозку викликає тільки одну певну функцію в організмі, і нерв органу, що-виконує цю функцію, очевидно, настроєний в резонанс тільки з однією хвилею, частота якої відрізняється від усіх інших хвиль.

Структура мозку надзвичайно своєрідна. У ньому нема буквально двох точок однакової будови. Це й зрозуміло. Діяльність мозку полягає в тому, щоб виробляти величезну кількість різних хвиль для регулювання всіх процесів життя п організмі.