Почавши досліджувати проказу з нашої точки зору, ми насамперед звернули увагу на суворо постійний порядок ураження органів людини. Він виявився дуже схожим на порядок поширення процесу після операції з кулькою. Уже сама ця схожість говорила про те, що таємниця прокази лежить у нервовій природі організму.

Ми випробували блокаду на кількох десятках прокажених. І от дивись, результати: загальне поліпшення самопочуття, виразки заживають, набряки проходять, чутливість тканин відновлюється, судорожно зведені пальці, що роками не розгиналися, починають рухатися. Хвороба зникає! Чи назавжди — важко ще сказати. Проказа — повільна і підступна хвороба. Треба багато років, щоб перевірити результати лікування.

Ганна вже захопленими очима стежила, як перед нею мелькали аркуші історії хвороби.

— Далі — сепсис, так зване зараження крові. Вважають, що сепсис з його високою температурою, болями в суглобах, набряками — це результат діяльності мікробів, що потрапили в кров і розійшлися по кров’яному руслу. Тому одразу ж організується облава на пил мікробів: у кров вводиться дезинфекційна речовина, наприклад ляпіс. Однак це не дає надійних результатів. Зараження буває місцевим і швидко минає, але нерідко цей процес, як кажуть медики, «генералізується», тобто поширюється на весь організм, і протягом кількох годин приводить до смерті. Бувають випадки сепсису, які не можна пояснити з погляду загальноприйнятої теорії, коли в крові ніяких мікробів не знаходять; і ще більшою загадкою є ті випадки, коли наявність мікробів у крові не викликає захворювання. Тепер для нас зрозуміло, що сепсис обумовлюється зовсім не поширенням мікробів у крові, а розповсюдженням своєрідного виду збудження у нервовій системі, причому це збудження може початися з будь-якого пункту організму. Застосування блокади і тут дало добрі наслідки.

— Стривай, тату, Ганна затримала руку батька, готову відкласти вбік пачку аркушів. — Тут зовсім коротенькі записи, давай прочитаємо який-небудь. Може й для доповіді щось пригодиться.

— Будь ласка, візьмемо першу-ліпшу. Ну, ось цю, наприклад. Читай.

Уважно, немов перевіряючи правдивість записаного, Ганна прочитала вголос:

— «Хворий П. Н., тридцять два роки. Поступив у клініку[5] 23 січня в зв’язку з появою свища на місці оперованого раніше перелому ноги в нижній третині лівої гомілки. Свищ гноїться. Шкіра довкола запалена, припухла, бурувато-червоного кольору. Зонд виявляє шорстку з’їдену кістку.

3 лютого. Операція. Свищ розрізали, очистили. Кістку вискоблили, рану зашили. Рівний післяопераційний перебіг. Температура нормальна.

10 лютого. Все нормально. Шви зняті.

11 лютого. Температура підвищилась до 39°.

12 лютого. Температура 39°. Рана знову відкрита.

14 лютого. Температура не спадає. Набряк лівого плечового суглоба. Переміжний озноб. Різке погіршення загального стану.

19 лютого. Сильна жовтуха. Сильний біль в усіх суглобах. Пульс — 110. У крові — стафілокок.

21 лютого. Стан дуже важкий. Всі ознаки сепсису.

22 лютого. У вену введено 300 кубічних сантиметрів розчину ляпісу…»

— Бачиш? — перебив Ридан. — Це звичайна спроба знищити стафілококів у крові. Далі.

— «23 лютого. Незначне поліпшення загального стану.

25 лютого. Знову сильне погіршення загального стану.

27 лютого. Повторне вливання ляпісу. Ніякого ефекту.

В найближчі дні стан хворого погіршується. Біль у всіх суглобах. Різка жовтуха. Хворий дуже кволий. Марить. Картина тяжкого стафілококового сепсису.

6 березня. Зроблено блокаду симпатичного нерва. Введено 150 кубічних сантиметрів розчину новокаїну.

7 березня. Значне поліпшення стану. Біль у суглобах зменшився.

8 березня. Біль такий незначний, що хворий вільно рухає руками й ногами. Жовтушність зменшується. Температура нормальна.

12 березня. Швидке поліпшення загального стану і самопочуття. Свищ заживає. Гною нема.

26 березня. Дозволено ходити. Свищ майже загоївся.

6 квітня. Виписаний зовсім здоровим…»

Ганна глянула на батька з такою радісно-здивованою посмішкою, немовби щойно отут, перед нею, відбулося це дивне зцілення хворого.

— Чудеса? — посміхнувся і Ридан. — Так, не просто було знайти ці методи лікування. Адже далеко не всякий вплив на нерви може допомогти хворому організмові. Треба подіяти так, щоб лише на певний час змінити нервові зв’язки, але нічого в них не поламати, не зруйнувати: адже будь-яке, навіть найменше порушення нервової сітки і на периферії, і в центрах може виявитися тим непомітним поштовхом, який пустить в хід страшний механізм хворобливої перебудови функцій у нервовій системі… Як бачиш, саме коріння так званих хвороб поки що лишається надзвичайно невиразним, туманним. Але зате ми тепер вперше маємо загальне уявлення про механізм будь-якого захворювання, знаємо, де саме, в якому середовищі організму відбувається хворобливий процес і куди треба спрямовувати наші зусилля, наші засоби боротьби з хворобами. А це означає, що перемога над передчасною смертю, перемога над старістю — питання часу!

— І над старістю? Та хіба старість — хвороба?

— Хвороба, Галю! — радіючи подиву дочки, вигукнув Ридан. — Хвороба! Потрібні, звичайно, «речові» докази? Будь ласка. Ходімо!

Величезними кроками він рушив у коридор інституту. Ганна майже бігла поруч. Вузькими сходами вони спустилися вниз, і Ридан постукав у двері Тирси. В кімнаті почулося вовтузіння і якесь невиразно-запитальне бурчання.

— Це я, Тирсо. Дайте-но ключ од звірниця.

Двері повільно відчинилися, і заспаний, у незмінній тюбетейці на голові охоронець тварин, похмуро глянувши на відвідувачів з-під густих сірих брів, сам рушив до «звіринця». Він явно не схвалював усіх цих жорстоких операцій, які Ридан і його співробітники проробляли над ні в чому не винними і зовсім здоровими тваринами. Тирса хоча й старанно виконував усі розпорядження «згори», але рішуче був на боці безсловесних жертв. Не віддаючи ключа, він сам відімкнув двері своїх володінь і, пропустивши професора з дочкою, зупинився біля порога.