«Талановитий, але схильний захоплюватися, непослідовний чоловік», — говорили про нього в таборі противників. Друзі дивувалися: «Чому ви відійшли од цієї роботи? Знайшли якусь помилку?» Ридан весело сміявся:

— Ніякої помилки! Все правильно. Але, друзі мої, пам’ятайте основний заповіт вченого-матеріаліста: будь-яка наукова робота має бути спрямована на досягнення чергової практичної мети. Тільки тоді вона буде плодотворною і в теоретичному відношенні. Яка у нас практична мета? Виліковувати людей. Не лікувати, а виліковувати! Напевне, радикально і в найкоротший строк. Яке б не було далеке повне розв’язання цього завдання, я уявляю собі справу так. Людина захворіла, приходить до нас. «Що у вас? Ага! Будь ласка: через вісім днів будете здорові». Ось на що треба орієнтуватися в нашій роботі. Ми з’ясували роль нервової системи в патології. Це, звичайно, дуже важливо для розв’язання завдання; ми тепер знаємо, принаймні, де протікає хвороба. Далі, треба навчитися керувати цими невідомими процесами в нервах. Виходить, чергове завдання тепер — дізнатися, що таке нерви, що в них відбувається. Досі наша наука цього, на жаль, не знає. От я цим і займаюся.

Ридан дізнався. Це сталося тієї ночі — пам’ятаєте? — коли професор повернувся додому після грози. Кролики, з’єднані проводами… Ганна, Наталя… Світанок…

Все тоді стало ясно. Гіпотеза перетворилася на теорію, яка робила зрозумілою основу складної системи керування живим організмом. Лишалося оволодіти цією системою, підкорити її людській волі.

Ридан знав, що для цього потрібно. Треба штучно відтворити ті електричні імпульси, які дають мозкові владу над організмом. Треба створити фізичне джерело цих імпульсів і потім, коли це потрібно, замінити дію мозку дією приладу.

Тоді… о, тоді здійсняться неймовірні мрії людини про повне звільнення від хвороб, які передчасно руйнують її організм, про довге, сяюче здоров’ям життя.

Ридан не міг сам створити такий прилад; мало того, він бачив, що своїм відкриттям змусив біологію випередити фізику. Фізика, техніка ще не спроможні були відтворювати коливання, що виникають у мозку.

— Що ж робити?

Ридан припинив роботу в лабораторії. Основний дослід був не раз перевірений у різних варіантах, з різними тваринами; зібралися нові цікаві спостереження, але це вже були деталі, працювати над якими треба було б лише в тому разі, коли б Ридан був упевнений, що джерело мозкових імпульсів можна сконструювати.

Він замкнувся в своєму кабінеті, безшумно ходив по величезному глибокому килиму з кутка в куток і так старанно куйовдив свою м’яку сріблясту борідку, начебто саме в ній була розв’язка.

Звичка самостійно переборювати будь-які труднощі в роботі час від часу підкидала йому зрадницьку думку: а чи не взятися самому серйозно за фізику, за радіотехніку? Ридан з обуренням відганяв цю провокаційну ідею. Дурниці! Якщо діяти так, то він ніколи не встигне довести почату справу до кінця. Та й зрозуміло, що розв’язати таку велику проблему одному неможливо.

Інші вчені повинні прийти на допомогу. І якщо сучасна фізика виявилася неспроможною задовольнити вимоги біології, якщо вона відстала, виходить, треба гнати фізику вперед! Як?..

Треба скликати разом з біологами і фізіологами найбільш прогресивних представників фізики, електротехніки, талановитих конструкторів, винахідників, викласти перед ними основи нової теорії, продемонструвати досліди, захопити їх перспективами перемоги над людським організмом.

Це буде соціальне замовлення науки, і його, безперечно, виконають радянські вчені.

Почалася організаційна діяльність. Ридан копався в довідниках, вишукуючи потрібних учених, радився із знайомими, з Академією наук, з головкомами наркоматів, старанно добираючи аудиторію для своєї доповіді.

Його помічник у господарських справах Муттер, спритний і меткий товстун, до якого міцно пристало прізвисько «Матуся», підшукував приміщення, розсилав повістки і взагалі займався технічною частиною наради.

Ридан довго обмірковував свій виступ. Його нечасті доповіді завжди були зрозумілі і цікаві, незалежно від складності теми. Він говорив простою мовою, уникаючи специфічної термінології, в хащах котрої деякі наукові працівники спритно ховали дрібні недоробки, а в цих недоробках часто були хибні навіть основні наукові висновки.

Тепер потрібна була особлива ясність: Ридана слухатимуть не лише колеги-фізіологи, але й техніки, які, можливо, вперше зіткнуться з новим для них колом питань. Необхідні кришталева ясність, проста мова і висновки, які повинні захопити людей. Ридан вирішив поговорити з Ганною.

Розмови з батьком на абстрактні теми були немовби пам’ятними віхами в житті Ганни. Вона пам’ятає їх з дитинства, коли почала осягати світ, обмацувати його своїми нескінченними «чому». Розмови відбувалися і потім. Яке-небудь випадкове питання, незрозуміла думка, слово — і от вона в батьковому кабінеті. Вони ходять з кутка в куток, обнявшись: незрозуміле слово розкривається, виростає в широке філософське узагальнення, Ридан заводить Ганну в глибину віків, до джерел культури або в тайники природи, де виникає життя, або до захоплюючих висот всесвіту.

Кожна така розмова була для неї кроком вперед, у безмежно широкий світ.

В останні роки ці розмови стали рідшими. Вони присвячувалися майже виключно тому новому, що створював Ридай, і потрібні були більше йому самому, ніж Ганні: тут він знаходив вдалі, точні формулювання, що так важливо у науковій роботі, а Ганна своїми ясними запитаннями, сама того не підозріваючи, наштовхувала його на нові, цінні думки.

— Боюсь цього виступу, — говорив Ридан за вечерею, і Ганна відчувала незвичайну тривогу в його голосі. — Я виступаю вперше після довгої роботи, про яку вже пішли фантастичні чутки. Повинен, так би мовити, звітувати перед науковим світом, перед країною… А разом з тим мені самому треба вийти з тупика; кличу на допомогу техніків, фізиків, тобто профанів у галузі фізіології. Отже, моя доповідь повинна бути одночасно і гранично популярною, і добре витриманою в науковому відношенні, виходить, досить складною, бо наші фізіологи і лікарі, звичайно, зажадають відповідей на всі хитромудрі запитання.