Ридан підійшов до однієї з низьких широких кліток і ввімкнув над нею лампочку. В кутку клітки на соломі лежав великий охлялий пес. Мружачи від яскравого світла сльозаві очі, він повільно підвів морду і знову опустив її на лапи.

— Так от, дивись… Ти знаєш, скільки років взагалі живе собака?

— Знаю. Років одинадцять-дванадцять, — відповіла Галя.

— Правильно. То визнач, скільки приблизно років цьому псу. Ей, Мурзак! Іди сюди! — покликав Ридан.

Собака помахав хвостом, нехотя підвівся, спочатку на передні ноги, потім на задні, потягнувся, позіхнув і підійшов. Тьмяна нерівна шерсть висіла на ньому клоччям, на боках проступали лисини, морда була майже сива.

— Старий, — вирішила Гана. — Років… дев’ять-десять?

— Гаразд. Тепер іди сюди.

Коли Ридан клацнув вимикачем біля другої клітки, в ній уже вертівся меткий песик такий самий на зріст, як і перший. Він бігав уздовж передньої решітки, скавучав і часто крутив хвостом.

— Це Валет. Ах ти, шибеник! — Ридан, просунувши руку в клітку, поплескав морду собаки, оголивши його рівні білі зуби.

— Ну, це цуценя, — впевнено сказала Галя. — Років зо два?

— Цього разу вгадала. А тепер дивуйся: Мурзак і Валет — рідні брати, одного покоту, їм обом близько двох років.

— Та невже?! В чому ж справа?

— А в тому, що коли Мурзакові було вісім місяців, ми йому ввели крапельку емульсії мозкової речовини в сідничний нерв. І більше нічого! А Валета лишили для контролю. Відтоді минув тільки рік. І ось тобі результати. Мурзак здоровий в загальновживаному значенні цього слова. Це нормальний дід: їсть і п’є він скільки треба, травний апарат в порядку. Але у нього наявні всі симптоми старості. А тепер дивись сюди, — Ридан підійшов до третьої клітки. — Це Сільва, найцікавіший екземпляр, їх сестра. Бачиш, вона на вигляд значно молодша від Мурзака, але старша за Валета, їй було зроблено спершу таку саму операцію, як і Мурзакові. Вона почала старіти значно швидше і п’ять місяців тому мала майже такий самий вигляд, як зараз Мурзак. Тоді ми почали потроху перетрушувати, перебудовувати її нервову систему. На Сільві, між іншим, нам вдалося значно вдосконалити метод впливу новокаїном. І ось тобі результат, вона молодіє! Всі ознаки старості зникають… Ходімо, Галю, хай цей похмурий страж іде спати, — додав він, показуючи очима на довгов’язу постать Тирси біля входу.

Ганна одразу заснула міцним сном. Розмова з батьком втомила її: занадто нові були ці ідеї і досліди, занадто різко порушували вони її звичайні, здавалось, непохитні уявлення.

Важко було збагнути смисл того, про що вона дізналася.

Прокинулася Ганна на світанку і відразу згадала вчорашніх собак. Немічний дворічний «дід» Мурзак і Сільва, яка молоділа волею Ридана, стояли перед її очима і вимагали відповіді: що це означає? Старість — хвороба! Хвороба, яку можна прищепити! Хвороба виліковна! Виходить, старості не буде? А смерть?..

Ліжко біля протилежної стіни було порожнє: ці дні після екзаменів Наталя проводила у своєму рідному селі в Мещерському краї. Час би вже повернутися. Ех, якби вона була тут! Ганна звикла ділитися з нею своїми враженнями, думками; розповівши їй про вчорашніх собак, вона, може б, і сама краще зрозуміла все.

Знову й знову Ганна повторювала хід міркувань Ридана і щоразу приходила до висновку, який здавався їй безглуздим. Старості не буде… Але ж старість — результат розвитку, останній цикл розвитку, який неминуче приводить до кінця — до смерті. Якщо не буде старості, не повинно бути й смерті. Нісенітниця якась. Але батько казав, що старість — хвороба, і він не міг помилитися, він довів це експериментально.

В цьому була радість. Ганна відчувала, що Ридан робить якийсь новий крок до людського щастя, і те, про що вона довідалася вчора, було потрібне, очевидно, щоб пояснити головне, не сказане, мабуть, ще нікому. Розмова не закінчена. Сьогодні Ганна з’ясує все незрозуміле, про все дізнається! Щоб допомогти батькові впоратися з цією доповіддю перед фізиками, їй треба як слід зрозуміти суть його дивовижних ідей.

Весь день Ганна займалася громадськими справами — спершу в консерваторії, потім на підшефному підприємстві, яке виготовляло музичні інструменти. Там ішло своє життя, були свої події і турботи, що цілком поглинули увагу дівчини.

Недавно створене підприємство працювало погано, його продукція викликала законне обурення музикантів, і консерваторські комсомольці вирішили з’ясувати, чи не можуть вони допомогти фабриці. Ганні Ридан судилося стати тут своєрідною розвідницею, щоб потім доповісти в комсомольському штабі консерваторії що до чого.

Із захопленням і чисто риданівською скрупульозністю Ганна оволодівала таємницями народження смичкових і щипкових інструментів, вивчала «рекламації» магазинів та музикальних колективів, знайомилася з новими людьми — спеціалістами, з новою термінологією, — словом, входила у зовсім новий для неї світ. І він виявився не менш складним і значним, ніж ті світи музичного мистецтва і риданівської науки, які вона вже знала.

З кожним днем, проведеним на фабриці, Ганна все більше зближалася з її колективом. Вона використовувала всяку можливість допомогти і в культурній роботі, і у виробничих, і в адміністративних справах і вже відчувала, що стає тут потрібною. Проте основна її місія лишалася поки що не виконаною: форм громадської допомоги, яка б витягнула фабрику з виробничого прориву, вона не знаходила.

А втім, сьогодні виникла надія, що справа налагодиться. На фабриці з’явився новий інженер, який взявся збільшити продуктивність найслабкішої дільниці — заготовчого цеху. Ганна побачила його в коридорі, коли він ішов до директора — молодий, високий, у військовій шинелі. Він уважно подивився на неї, і Ганна чомусь одразу подумала, що він врятує становище…