— Моя ідея лишилася б мертвою схоластичною гіпотезою, коли б ви не знайшли способу відтворювати біологічне проміння. Не варто сперечатися про це, Миколо Арсеновичу. Ваш апарат і моя теорія нарізно безплідні, а поєднані разом, дають дещо дуже цінне. Погодимось на тому, що наша участь у цій перемозі однакова. А що по-друге?

— Ну, гаразд, — усміхнувся Микола, і далі вважаючи все ж свою участь перебільшеною. — Тепер друге: повинен визнати, Костянтине Олександровичу, мені не зовсім зрозуміла ваша впевненість у такій високій досконалості «ГЧ». Може, чогось я знову не розумію або не знаю. У ваших дослідженнях завжди була якась частка таємниці. Особливо в останніх. Я це відчував, але… міг тільки припускати і, звичайно, помилятися. Тому до вчорашнього вечора, до того моменту, коли ви пояснили мені свою «евріку» я думав, що у вас… трохи інша мета.

— Цікаво, — стрепенувся Ридан, — що ж ви думали?

— Що ви шукаєте… а може, це так і було?.. «Хвилю смерті».

Ридан розсердився.

— «Проміння смерті»! — злісно сказав він. — Психоз воєнізованої науки сучасного капіталізму… Ото вже ні за що б не взявся за цю безглузду справу!

— Як це безглузду!? Чому?

— Насамперед тому, що шукати серед функцій мозку хвилю смерті безрозсудно, бо її там не може бути. Ви ж знаєте мій погляд на це. Некробіотичне випромінювання — не хвиля, а потік дуже багатьох і різних хвиль. Щоб його відтворити, потрібна була б одночасна робота, може, тисячі або мільйонів генераторів. Крім того, «проміння смерті», наскільки я розумію, вже винайдено і може опинитися в руках наших ворогів. Припустімо, що й ми озброїмось «промінням смерті». Які ж переваги дасть нам у війні ця зброя? Аж ніяких! Ні, любий мій, коли вже вигадувати щось нове, то таке, проти чого ворог міг би тільки руки догори підняти. Оце ми й зробили, до вашого відома.

Микола зрозумів, що настав момент, коли він повинен піднести Ридану свою гірку пілюлю. Він розвів руками.

— Якщо «ГЧ» виявиться сильнішим за апарат Гросса…

— Як? — здивовано перебив Ридан, — Ви ще в цьому сумніваєтесь?

— Але ж ми цього ще не знаємо! Не знаємо, як поводитиметься «ГЧ» на полі бою, у воєнній обстановці. Потужність його мізерна, навіть порівняно з любительським радіопередавачем. На якій відстані діятиме промінь? Чи довго діятиме?.. — і Микола стисло виклав Ридану всі фізичні перепони, які чекають енергію «ГЧ» на більш-менш великому шляху її в земній атмосфері.

Ридан відкинувся в кріслі, слухав, зануривши руку у волосся і здивовано поглядаючи на Миколу.

— Так ось що вас бентежить! — промовив він, нарешті. — Тепер я розумію ваш скепсис, такий невластивий вам. От уже ніяк не чекав, що ваш фізичний зір такий недосконалий, що ви могли прогавити одну з найважливіших властивостей нашого проміння! Ха-ха, голубе мій, біологія знову бере гору! Я не знаю ваших «ефектів Комптона», але ще задовго до появи «ГЧ», до нашого з вами знайомства, Миколо Арсеновичу, і навіть до того, як я сам зрозумів природу цього явища, я вже знав, що випромінювання біологічного генератора — мозку — здатне перемагати величезні — так, так, величезні за нашими земними масштабами — відстані, і до того ж у звичайній, природній обстановці — безперешкодно! Як я міг знати це наперед, ви спитаєте? Дуже просто. Адже я цього проміння не вигадав, Миколо Арсеновичу, я його знайшов. Був час, коли я, як уся наша наука ще й тепер, навіть гадки не мав про те, що воно існує. Але я бачив факти якогось таємничого і своєрідного зв’язку між організмами на відстані, зв’язку без участі відомих нам органів відчуттів. Я почав шукати, збирати і вивчати ці факти і, природно, намацав деякі основні властивості мого невідомого агента. Вони й привели мене до думки про променисту енергію біологічного походження і, нарешті, до мозку-генератора. А серед цих властивостей була і дальність їх дії. Тепер ви піддаєте її сумніву… Але тоді доведеться визнати, що і вся моя концепція помилкова, що я нічого не знайшов. Жодних випромінювань мозку не існує, і ми з вами просто спимо, Миколо Арсеновичу, а всі чудеса, які ми з вами проробляємо над тваринами перед свинцевим екраном, усе моє градуювання, вчорашній сон Сімки і сьогоднішній мій власний — усе це нам тільки сниться!.. З цим досить важко погодитись, чи не так?..

— Усе або нічого, — зауважив, нарешті, Микола. Це повинно було означати, що його дивує впевненість Ридана. Помилки, і до того найнесподіваніші, завжди можливі!.. На щастя, Ридан не чув цього зауваження. Він далі викладав свою думку.

— Я розумію, все це не аргументи для вас. Інших, солідніших, фізичних, не знаю… Проте ваші сумніви для мене — несподіванка. Учора їх не було, і я гадав, що ви вже якось обгрунтували для себе всі особливості поширення енергії «ГЧ». Виявляється — ні! Це тим дивніше, що ви ж самі були одним з тих небагатьох безпосередніх свідків дії проміння мозку на досить великій відстані…

Впевненість Ридана ще більше засмутила Миколу. Гірку пілюлю проковтнув він сам. Справді, аргументи професора не були переконливі, а останнє зауваження його навіть нагадало Миколі єхидні характеристики, якими нагороджували Ридана його супротивники — світила біології: «гаряча, необачна, схильна до захоплень людина»…

Справді, як міг учений обгрунтовувати своє переконання, будувати важливі прогнози на таких випадкових, до того ж експериментально не перевірених фактах, як цей знаменитий інцидент у Будинку вчених!

— Якщо мати на увазі оборонне застосування «ГЧ», — заговорив він, нарешті, бачачи, що Ридан чекає відповіді на свій прямий докір, — то нам потрібні принаймні десятки кілометрів, Костянтине Олександровичу. А не метрів! А там було менш як півкілометра.

— Де це «там»?

— Між моєю квартирою і Будинком учених.

— Ах, ось ви про що! — Ридан усміхнувся, похитав головою. — Як люди можуть забувати такі речі… «Там», про що кажу я, було сто кілометрів! — люто закричав він, схоплюючись з місця. — Влаштовує вас така відстань?!

— Але ви сказали, що я був свідком… Я не знаю іншого…

— Ні, знаєте! Повинні знати, або я доведу, що ви кажете неправду, голубе мій!.. Перевіримо. Ви добре пам’ятаєте обставини смерті вашого брата… Ничипора, якщо не помиляюсь?

— А-а! — втямив, нарешті, Микола. — Звичайно, пам’ятаю! Галюцинація матері…

— Ото ж бо воно. Ви розповіли цей епізод, здається, в перший день нашого знайомства. І запевняли тоді, що ці два моменти — смерть брата і «видіння» вашої матері збіглися в часі. Адже так? Ви й зараз можете це підтвердити? Об’єктивно, без усяких знижок на красне слівце, таке корисне лише на початку знайомства.