— Ну чого ти, дурненька! Бачиш, як усе просто?

— Еге, просто!.. Але все-таки «щось не вийшло»? Ще добре, що так…

— Шнурок підвів? — спитав Микола, догадуючись, яку механіку спорудив професор.

— Та ні, шнурок досить міцний! Це все Сімка, шельма. Ось послухайте, як було діло. Я прив’язав один кінець шнурка до важільна вимикача, а другий — до пальця. Розрахував довжину так, щоб можна було сісти в крісло з витягнутою рукою. Як засну, рука опуститься, потягне і вимкне генератор, я й прокинусь… Разів десять репетирував без струму. Сімка з цікавістю стежив за мною, я навіть звернув на це увагу… Нарешті я пустив струм, увімкнув генератор, націлився в крісло з витягненою рукою і швидко опинився в зоні променя. В той самий момент я побачив, що Сімка, вирішивши, очевидно, за моїм прикладом клацнути вимикачем, раптом далеко просунув руку з клітки і на льоту перехопив шнурок біля самої моєї руки. Я за інерцією смикнув, шнурок обірвався, але Сімка впустив його і вже не міг дістати з підлоги. Я це все зміркував відразу, але вже було пізно. Промінь діяв. Плюхнувшись у крісло, я так захотів спати, що не міг не те що підвестись, але навіть прибрати відповідної пози…

Ну, друзі мої, це був сон! Справжнісінький, нормальний, але штучно викликаний! Я навіть бачив якісь сни. Моя прогресія виявилась правильною, Миколо Арсеновичу, як я й думав. Усе виявилось вірним! Навіть сумнів щодо надійності моєї хитрої механіки із шнурком, через що я й написав записку на всяк випадок. Ви як будили мене, просто вимкнули генератор?

— Лише вимкнув. За хвилину ви вже почали ворушитись.

— Чудово! Так і повинно бути. Це був градус нормального легкого сну… Однак я дуже зголоднів. Котра зараз година?

— Та ми оце тільки прокинулись і збиралися пити чай. Ходімо швидше!

— От і чудово. Я тільки вмиюсь. Цього троглодита теж нагодувати треба. Молодець усе-таки, він свою місію виконав навіть з перевищенням. Ходімо, Сімко, чай пити, давай руку! — додав Ридан, відчиняючи клітку.

Шимпанзе проворно викотився і, серйозно глянувши на професора, простягнув свою волохату лапу.

За столом Микола так кумедно розповідав про подію сьогоднішнього ранку Наталі і тітці Паші, що всі аж качалися від сміху. Навіть Сімка пронизливо пищав і вищиряв зуби, наслідуючи людей. Але ще гучніше сміявся Ридан, наче він уперше чув цю незвичайну історію.

Наприкінці сніданку Ридан раптом замовк, став серйозним, як у лабораторії перед дослідом. Через кілька хвилин він підвівся.

— Тепер слухайте уважно, друзі мої. Сьогоднішній інцидент випадково, всупереч моїм намірам, зробив для вас очевидним те, що повінню було лишатися таємницею. Сподіваюсь, ви розумієте, що без дуже серйозних підстав ми з Миколою Арсеновичем не приховували б що-небудь від вас… Отже, запам’ятайте добре: жодна жива душа не повинна знати нічого про це! Ну, от. А тепер — хто куди, а ми — до мене…

Пропустивши Миколу в кабінет, Ридан щільно замкнув за собою двері.

— Ну, Миколо Арсеновичу, давайте руку. Ось так… Тепер, коли не лишилось уже жодних сумнівів, ми можемо поздоровити один одного. Не будемо скромничати, наша з вами перемога… Як ви сказали вчора? «Історичного значення»? Може, це надто урочисто сказано… але, по суті, мабуть, так і є. Завдяки вашому чудовому генератору, ми здобули, нарешті, владу над власним, людським мозком, а значить, і організмом! Над людиною, Миколо Арсеновичу!.. А крім того, ми знайшли засоби захисту нашої країни від будь-якої воєнної загрози.

Ридан стискав руку інженерові, і Микола відчував у цьому потиску, міцному, енергійному, дещо більше, ніж саме задоволення вченого від перемоги.

Тунгусов зніяковів. Сьогодні він уже не поділяв так беззастережно, як учора, цієї впевненості Ридана. Вчора, після епізоду з Сімкою, вражений несподіваною для нього ідеєю професора про «проміння сну», він весь поринув у мрії про могутність цієї пової сили, винайденої радянською людиною. Він воював, відбивав атаки, переходив у наступ, створював і вдосконалював іншу тактику «бою», він винайшов засіб насильної посадки ворожих літаків. Для цього використовується хвиля «легкого сну»: Микола ловить літак, що тільки показався, в окуляр візира і дає цю хвилю на дві-три секунди, скільки потрібно, щоб пілот на мить втратив керування машиною. Ручка настройки «ГЧ» повертається, пілот опановує себе і вирівнює літак. Він тільки трохи збентежений. Але тут знову промінь кидає його на кілька секунд у незрозумілий сон. Пілот переконується, що він не спроможний продовжувати політ: це загрожує йому загибеллю. І якщо він не посадить машину одразу ж, Микола повторює свій маневр утретє, вчетверте… А коли він сяде, Микола присипляє його міцним сном надовго, до приходу наших… Цей маневр можна застосувати і для цілої ескадрильї, навіть якщо місця посадки не видно! Екіпаж іде в полон, машини цілісінькими переходять до нас… Це все було чудово!

Однак близько півночі бойова фантазія Миколи вичерпалась. Він уже був у ліжку, коли в мозок його врізалась холодна, як лезо ножа, думка: а чи справді «ГЧ» має такі можливості?.. В експерименті, в лабораторії це було так. Але тут відстань всього якихось три-чотири метри. Випромінювання концентроване. Перевірка дала поки що тільки якісний результат, визначила частоту хвилі, настройку. Ридан гадає, що це — все. Але ж практика вимагатиме інших віддалень на кілометри, на десятки кілометрів. А це вже інше. Тут можуть позначитися кут променя, розсіювання, ефект Комптона; максимальна потужність випромінювання «ГЧ» виявиться недостатньою, і дія хвилі сну зведеться до нуля! Дивно, проте, що Ридан, всупереч своєму звичаєві, вважає перемогу досягнутою, не провівши цього останнього випробування на дальність… Ідея про дифракцію променя повинна була спасти йому на думку.

Сумніви не давали спокою Миколі і вранці, з тієї хвилини, як він прокинувся. Потроху вони перетворювались у певність того, що Ридан помиляється, що робота над «ГЧ» ще далеко не завершена. А втім, Ридан має підстави радіти й справляти перемогу: для основної його мети, фізіологічної, генератор цілком готовий. Тут не потрібні великі віддалі…

Тепер Микола стояв перед Риданом, тримав його руку в своїй і мучився, уявляючи, якої прикрості він завдасть зараз професорові своїми сумнівами.

— По-перше, — обережно почав він, — не називайте «ГЧ» моїм апаратом. Ви добре знаєте, що це моя помилка, що я створював цей генератор для іншої мети. Тільки ваша чудова ідея перетворила його в те, про що ви кажете.