Кому як не матері вберегти від спотикань недосвідченого в бізнесових справах сина? Таємно від Антона сіла в цей роздовбаний, ще з радянських часів “Як-140” - і ось, слава Богу, летить до ізраїльських партнерів, на землю обітовану…

Спаси й сохрани, спаси й сохрани…

У якомусь дивному напівсні Антон рефлекторно натискав на гальма “Ленд Краузера”. Однак нога навіть не думала виконувати забаганки мозку.

Він розплющив очі: суб’єкт марних намагань - загіпсована від стегна до кінчиків пальців рідна костиляка недосяжно зависла над ліжком під тягарем пудової противаги. І це вже було… До палати зайшла Тамара-”охматдит”, його Лускунчик з далекого сільського дитинства. Мило усміхнулася, вправно перехопила руку вище ліктя джгутом і тільки після ін’єкції, коли їх очі зустрілися, - Антон врешті прокинувся.

–  Тамаро, ми де - у фельдшерсько-акушерському пункті радгоспу “Комсомол”?
– він явно почав приходити до тями.

–  Оце тобі - Антоне Омеляновичу!
– знайомо, якось по-сільському зашарілася від несподіванки медсестра.
– Ой, лишенько… Де ж це вас так?

–  Там, де й усіх - на дорозі, - він спробував перевести на жарт свої нічні перелюби з рекламною опорою на Південному мосту.
– А ти ось тут!

Скільки ж то усіляких шибеників проходить через травматологію міської “невідкладної допомоги” і твої руки!

–  А ви не у травматології, - ніяк не відважувався перейти на “ти” Лускунчик.
– Це - клініка репродуктивної медицини, я тут ось вже другий рік - старшою медсестрою. “Оце тобі”, у свою чергу подумки зашарілася “жертва автомобільної аварії”. Він краєм ока оглянув своє лігвище: чи бува не гінекологічне. Ні, ортопедичне, до того ж з педаллю, - ліжкові можна надати найзручніше положення. Поряд модерновий торшер, живі квіти. Сучасні меблі, оригінальна картина на стіні, телевізор, кондиціонер, холодильник. Свіжа і красива го лу бу вато-синя постільна білизна. Здавалося, це не лікарняна палата, а одномісний номер у мінімум тризірковому готелі.

–  Уночі вас, непритомного, доставив сюди начальник охорони Запашний. Сказав, що за особистим наказом самої Людмили Сталінітівни! От нашим черговим хірургам-гінекологам і довелося згадувати на ходу все, чому вчили в медінституті.

Будьте певні: ногу склали вправно! Через два тижні знову стрибатимете на своїх двох! А синці й подряпини - то дрібниці…

Чому він опинився саме тут, хто така “сама Людмила Сталінітівна” (це ж як - дочка Сталіна?!), як там його двохсотий “Краузер” з яйцями, сушками й маком від Валі…

–  А дітки ж твої вже з тобою?
– згадався непосидючий чорноволосий Гіві, внук радгоспної тітки Марії.

–  На днях шкільну форму приміряв - цієї осені у перший клас! Живемо нарешті разом, знімаю квартиру на Кіровоградській. Зі степів - у степи!

Тамару раптово викликали до ординаторської.

Антон взявся за телефон. Треба ж якось “повідомити світу” - не на курорті!

Донечкам?

Старша Оленка відпочиває із сім’єю в Єгипті.

Молодша Катруся другий рік пропадає в “його” Індії. Перед тим місяцями депресивно (так їм з колишньою дружиною здавалося) не спускалася вниз зі свого четвертого поверху (довідково - корисна площа 170 квадратних метрів, облаштована навіть автономним шинквасом, - що вона там робила і що ще їй не вистачало - невідомо). Ще більшою таємницею залишалося те, коли молодшій вдавалося попутно спалювати на місяць щонайменше тисячу сімейних доларів. Зокрема, на імпульсивні витрати щодо:

1) інтернету й розмов мобільним телефоном з усім світом; 2) 24-годинних відлучок до столичних нічних клубів з таким же за тривалістю 24-годинним відсипанням; 3) походів на книжний ринок Петрівка і втрати восьми мобільних телефонів; 4) утаємничених від батьків танців з вогнем (файер-данс), стрибків з парашутом - мінімум з кілометрової висоти (слава тобі, Господи, що не без нього!), а також десятків інших небезпечних для життя “атракціонів”; 5) далеких поїздок на якісь “міжнародні семінари” своїх і заїжджих екзотичних психологів-шаманів, просунуті екстрім-тренінги на Трухановому острові, а також щоліта - гульок на “святі вільних людей”, таких собі сучасних яппі-хіппі-наркоманів (не треба нас дурити!) у кримському жовтовалізовому Казантипі; 6) масових наркотично-алкогольних (так кваліфікувала колишня розумниця-дружина) оргій однокурсників двох університетів, у яких вона навчалася одночасно; 7) періодичних шоп-турів елітними сто личними магазинами й салонами; 8) занять у студіях живопису, скульптури, виготовлення “ловців нічних снів”; 8) любові до кота, кохання до “чоловічого начала”, походів до церкви на сповідь і причастя… Плюс найголовніше - музика, театр, кіно, йога, інші переважно правокульомозкові польоти…

Остання забаганка Катрусі ледве не закінчилася плачевно для рідного “батечка”. У час, вільний від навчання і “дозаміжнього діалектичного хаосу”, молодша найнялася волонтером до міської служби соціальної допомоги, спеціалізація - опікування дітьми, хворими на ВІЧ-СНІД… Переляканий до напівсмерті “татусик” (звичайно ж, за впливів ще більш переляканого до смерті “матусика”) плюнув на свою “відповідальну” роботу і про всяк випадок найнявся до молодшої особистим водієм. Одного разу, коли як “невідкладна допомога” доставляв до спеціалізованої лікарні на Святошино підопічну - хворобливу шестирічну Надійку, мале необачно спіткнулося, розбило колінце, а він рукою необачно витер краплинку крові… Перед тим саме ту руку подряпав об колючий агрус, підрізаючи кущі на своїй фазенді…

Молодша подалась до Індії через міжнародну студентську мережу AIESEC і ось стажується у тамтешній компанії за своєю майбутньою бізнеспсихологічною спеціальністю. Водночас викладає англійську тібетським монахам, допомагає місії матері Терези, відвідує курс лекцій Далай-Лами…

Мале, неповних 19, а відважилася до такого далекого, чужого й непевного для дівчини світу! От волоцюжка (з яким до того ж періодично втрачається будь-який зв’язок). І в кого воно вдалося!

Можливо, варто зателефонувати своїм родичам-селянам? Навіщо турбувати трударів від землі і свинарника, у яких зараз гаряча літня пора, та й чим вони зарадять. Хочеш бути корисним родичам - нічим з них не користайся…