–  Це один з тих тридцяти Євангелій, які на рівні з відомими нині чотирма колись також несли Слово про Учителя - Ісуса Христа, - професор аж піднявся з розкладачки, явно задоволений “обізнаністю” співбесідника.
– Однак жреці раннього римського християнства піддали вогню та мечу і ці послання, і їх послідовників - гностиків, на тисячоліття позбавивши людство альтернативних першоджерел пізнання.

–  Що такого “вічного й доброго” можна почерпнути з послання “зрадника”, того ж таки Іуди?

Це все одно, що прийняти Євангеліє від Гітлера, - було ж і таке!
– заперечив Антон.

–  Ентоні, Ентоні… Не знаю, що у твоєму розумінні “зрадник”, та у згаданому тобою Євангелії стверджується, що Ісус сам настирливо просив Іуду видати себе римлянам, поклавши на свого найближчого учня водночас - особистого охоронника-сікарія та ще й родича - дуже тяжкий хрест. Ісусові єдиновірці знали, що його шанси вижити в зіткненні з храмом і римською владою були мізерні. Думаю, вони абсолютно не вірили в успіх революційного експерименту одинака!
– І ти диви: якою мірою невдячна місія - виконавець завжди знаходиться!

–  Виконавець-фанатик, - уточнив професор, - бо яка нормальна людина на тверезу голову могла відважитись врешті й у Єрусалимі, напередодні весняного новомісяця - єврейської Пасхи повторити архіризикову древню містерію Бога, що вмирає і воскресає. Ісус Христос, як і десятки його відомих месій-попередників (древ ньоєгипетський Осіріус, древньогрецькі Адоніс і Аттіс, перський Мітра тощо), - універсальні мученики всіх часів, народів і релігій. Саме такий “богопосланий” Великомученик-Месія і мав би стати спочатку знаменом добре продуманого націо наль но-визвольного повстання радикально налаштованих новоіудеїв проти Риму, а потім - новим царем іудейським..

–  Чому ж тоді не сталося, як планувалося: Ісус на хрест пішов, а “революційні маси” єдиновірців навіть вусом не повели?

–  По-перше, за єврейськими законами не можна було мітити відразу на два крісла: цивільно-царське й церковно-божественне. По-друге, кажучи устами ваших класиків марксизму-ленінізму, - на той час в окупованій Іудеї не визріла “революційна ситуація”. Ісус погарячкував: вітрила поставив, а вітру… - “Ваших класиків”: не тільки наших, а й ваших. Хто “спокусив”, підсунув другому Риму - Російській імперії - гниле яблуко-кисличку - ну дуже експериментальну теорію комуністичної революції?

–  Ти, Ентоні, говориш, як райський Адам, мовляв, не винен я, “жінка подала мені з того дерева - і я їв”. Ну, добре, добре, я про інше, - не став відволікатися Мартін. І далі заговорив, ніби Карл Маркс із його олігархом-меценатом Фрідріхом Енгельсом:

–  Тамтешні провідні політично-релігійні партії - компрадорських саддукеїв, угодовців-фарисеїв - влаштовувала і тодішня поміркована політика римського прокураторства, і їх власний ситенький статус. Це пізніше, 30 років потому, вибухне тотальна визвольна війна євреїв проти ненависних поневолювачів, а тоді… На престолі - ніби свої наступники царського роду Ірода Великого. Невеличкий Єрусалимський храм - нарешті відбудовується. Квола римсько-язичницька міфологія, та її боги явно безсилі перед непорушною войовничою глибою Мойсеєвого вчення і єдиного власного іудейського Бога. Месія, а з ним і царство небесне, тобто звільнений Ізраїль, - ось-ось прийде… Звабливий комфортний Смисл! Тотальна релігійна й політична корупція! Подібних Ісусові-назарею нетерплячих проповідників-санітарів з радикального крила іудейства (того ж страченого недавно Іоана Хрестителя) вони побою валися не менше, ніж римляни. А головне…

З Лютером сталася якась дивна метаморфоза.

Після короткого заціпеніння старий одним махом піднявся з розкладачки (де сили взялися!) і за мить змовницьки шепотів майже над вухом Антона.

Того аж у піт кинуло: ну, все, масона понесло!

–  А головне, Антоне, - професор витримав ще одну паузу, ніби не відважуючись усе-таки видати якусь особисту таїну, - Ісус виявився чужим навіть серед своїх затятих іудеїв-дисидентів. Вони - свої, нібито однодумці, не зрозуміли його Слова!

Мати, брати - і ті відвернулися!

–  Відкрив Америку…

–  Ні, Закон Мойсеїв він визнавав, “кесарю кесареве” - також. Про програму-максимум - невідкладне повстання, крісло царя іудейського, сина Давида, водночас - богоподібного Месію, визволення вогнем і мечем “царства небесного”, тобто Ізраїлю, - пам’ятав. Гностично-йогинські чудеса для переконливості творив…

–  Ну?

–  Але що з нього часом проривалося, особливо на завершальному етапі мандрівок Іудеєю й Галілеєю?!
– гаряче, мов Змій-Горинич, задихав професор.
– Тільки рівність між чоловіком і жінкою врятує єврейський світ! Антоне, відчути й навіть публічно сказати таке й тоді, за врай патріархального укладу, повсюдної жорстокості, влади сили, пригнічення слабких, - чоловікові, революціонерові, до того ж фанату-іудею, близькому до кумранської общини целібатників, де жінка не допускалася на гарматний постріл, - було протиприродно! Захист жінки, тим паче на війні - це не чоловіча логіка!

–  Ну?!
– відчувши фінал, вичавив із себе Антон, намагаючись з останнього (скільки інформації!) утримати ниточку логіки професора-реформатора.

–  Що “ну” - ти Старий Заповіт читав? Яким виглядає Бог там, по суті, в іудейській Торі № 2?

Переважно такий собі роздратований капризун: по-своєму справедливий, проте жорстокий, мстивий, із тяжким характером, якому весь час треба догоджати. Не догодив - вигнання, смерть, потоп, пекло, - ніякого співчуття, ніякої поваги до інтересів людей і особистості! Ісус також часом зривався, наприклад, влаштував справжній погром робочих місць торговців і міняйл - звичайних простих обмінників римських динаріїв на єврейські срібники (і навпаки). Полеміку вів категорично, роздратовано, вкрай агресивно, постійно погрожуючи розправою. А згадай послання Нового Заповіту від нібито його духовного учня - спочатку ревнивого гонителя і фальсифікатора вчення ранніх християн, римлянина Савла Тарсянина, пізніше - святого апостола Павла: бу-бу-бу… І професор слово в слово забубонів Павлове: “Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі.