–  А она у нас больше не работает! І кинули трубку. Аж дзявкнуло.

Треба ж було так пошитися в дурні з номером мобільника! Невже “поробила” та подорожня повія?

Може воно й на краще - навіщо Афродіті бачити свого Гермесика в такому безпорадному гіпсовому стані. Скульптура ще не готова.

Тільки-но відчинилися масивні дубові двері квартири, Людмила Сталінітівна стрімголов кинулася мимо Галини, ледь не промахнувшись зі спантеличеною господинею своїм звичним “цьомцьом”.

–  Ой, більше не можу - прямо зараз упісяюся!
– роздягаючись на ходу, гостя рвонула до туалету та потрапила на кухню.
– Галю, після ремонту в тебе й туалет перемістився!

Подруга схопила гарячу Людмилину руку й потягла до дверей навпроти.

–  Слава тобі, верховний Зевсе!
– з полегшенням видихнула гостя і, оголивши сідниці, плюхнулася на унітаз, продовжуючи разом з джинсами спускати до колін неслухняні стрінги.
– Ху…

Десь знизу, з глибини унітазу обізвалося якесь чудернацьке плямкання - ніби собака спрагло хлебтав воду, а за мить - підсилений невидимими динаміками чоловічий голос:

–  Вітаю тебе, моя володарко! Vivat…

Людмила Сталінітівна Перун не була готова до такого брутального втручання в її правильне особисте життя, з останніх краплин волі перервала солодкий струмінь, спробувавши було швиденько піднятися з фарфорового витвору часів пізнього Ренесансу. Та завирувала вода - ніби спустили злив бачка, потім щось похапцем сьорбнуло, і сідниці, мов присоски, намертво прилипли до кришки унітазу. В туалетній кімнаті… попливла чарівна мелодія Равеля. Її улюблена мелодія з “Болеро”, витвору генія, що зумів в одному творі передати всі відчуття любовного акту…

–  Я хочу тебе, моя володарко, I want you…

Щось явно вусате - ті завзяті вуса нестерпно лоскотали її оголене лоно, переповнене свіжою кров’ю, занурилося гарячим подихом до найпотаємніших глибин її хтивого єства… Тремтливе жало Змія, всепоглинаючі хвилі передчуття, неземна безпоміч… “Треба кричати, кликати на допомогу - ґвалтують!” - промайнуло в затуманеній насолодою свідомості…

За мить з грудей вирвалося інше - могутнє, безгрішне, фінальне…

Двері до туалетної кімнати відчинилися, і у просвітку з’явився бездоганно грецький профіль обличчя господині, готової вибухнути сміхом.

–  Вибач, моя володарко!
– подруга вже не стримувала своїх емоцій.
– Не встигла попередити - це моє ремонтне ноу-хау! Ну, як!?

–  Щось я дуже зашвидкою стала!
– по-дівочому грайливо підхопила Перунша, розморена Равелем.
– Ну, Галино!

Вона мимохідь кинула погляд до глибин ґвалтівника, та там нікого не було. Потягла серветку - зі скриньки знову знайомий чоловічий голос:

–  Вітаю тебе, моя володарко!

–  Подруго, у тебе тут справжня комп’ютерна Камасутра!

–  Не треба - герої цілком реальні!
– Артем’єва залилася сміхом так, що на її очах виступили сльози.
– Так би мовити, віртуальна, але реальність! І знаєш, хто там наразі чергує в унітазі - наші політики!

Вони перекинулися ще декількома легкими жіночими непристойностями, і Людмила Сталінітівна взяла себе в руки. Часу обмаль, справи - он мобільник розривається від пропущених дзвінків.

–  Добре, що зайшла, - випередила Перуншу Галина, видать, припекло.
– Можеш собі уявити: у моїй передвиборчій команді - знову зрадник!

Перекинувся на сторону бандюків - щоб він узагалі перекинувся! Люся, не повіриш: а достойнішої заміни під рукою немає… Зрозуміло, потрібен досвідчений, а головне відданий вовкодав з гострим пером і світлим розумом. “Пише добре не той, хто добре пише, а той, хто добре думає!” - видала сентенцію, явно заготовану для спілкування з мас-медійною братією, така ж, як і Перунша, кандидатка в народні депутати.

У Людмили Сталінітівни, на подив подруги, не знайшлося готової відповіді. Мовляв, у самої далеко не повний комплект цього творчого матеріалу.

–  Подумаю, - якось непевно пообіцяла вона і перейшла до своєї домашньої заготовки.

–  Галю, є серйозна розмова, - розпочала здалеку Перунша, що означало: проблема справді архіскладна.
– Під загрозою - весь наш стратегічний проект екстракорпорального запліднення! З Грецією - усе згідно з контрактом, а от поставки яйцеклітин єврейських дівчат-рецепієнтів до України обміліли майже до нуля. Ізраїльські партнери - я вчора з ними зустрічалася - зовсім безпорадні.

Бачте, останнім часом у них з цим - “затягують гайки!”. Кур’єр, сволота, злиняв! Пробувала послати іншого, - так він відразу попався ще при проходженні паспортного контролю. Навіть не попередив, гадина, що декілька разів відвідував сусідні арабські країни. Для ізраїльських спецслужб - це гірше зеленої ганчірки!..