Хлопець розгубився. Ми вже казали, що досвіду він з жінками не мав ніякого, то й не диво. До того ж, чесно кажучи, пишні перса просто перекрили йому повітря. Він знову смикнув головою, намагаючись вдихнути, ніс його зачепив за тендітний пухирик соска, потім ще раз - зрозуміло, абсолютно випадково. Але жінка витлумачила цю випадковість по-своєму.

Руки її несподівано опинилися під Тарасиковою сорочкою, почали гладити плечі, пестячи шкіру, опустилися до живота, тонкі, досвідчені жіночі руки.

Тарасик захлинувся.

Несміливо він торкнувся її тіла, сам себе побоюючись.

–  Сорочку порвеш, - лагідно посміхнулася Ганна, не припи-няючи ані на мить своїх пестощів.

Серце Тарасика закалатало аж у скронях, тіло стало гарячим та неслухняним, і все зникло - ніч, дерево, вогники смолоскипів та далекі голоси.

Вмить Ганна опинилася зверху, і він обхопив руками її стегна, холонучи всередині і одночасно розпалюючись, наче пічка.

–  Здається, ми з тобою зламали дерево, - прошепотіла жінка, нахиляючись і цілуючи його біля вуха.

Руки Тарасика блукали її теплою шкірою. Внизу знову пройшов хтось зі смолоскипом. Листям прошелестів теплий вітер.

–  Зігрівся, котику?
– лагідно торкнулися його скроні жіночі вуста.

А потім вони лежали, міцно притулившись одне до одного і прислухалися до зоряної ночі, до голосів погоні, що перегукувалась в лісі, до цвіркунів і до співу зірок.

А потім Тарасик заснув.

Прокинувся він, коли сонце стояло вже високо. Зараз же відкинув ковдру, підвівся…

Стоп.

Тарасик очманіло озирнувся. Він сидів на ліжку в кімнаті. Поруч лежала картата ковдра. Одяг висів на стільці, там-таки була сумка. У вікно зазирало сонце, обіцяючи жаркий день.

Наче не довіряючи власним очам, хлопець помацав ліжко, потім раптом схопився за ліву ногу і уважно її обдивився. Нога була чиста. Абсолютно нормальна біла нога. Тільки під коліном збоку можна було розрізнити тонку прозору смужку, наче слід від давньої подряпини. Тарасик схопив футболку - теж нічого, звичайна біла футболка. А джинси? Джинси теж здавалися абсолютно нормальними, тільки ліва штанина під коліном була акуратно і вміло зашита, майстерно зашита, майже непомітно.

Хлопець визирнув з вікна. Поруч височіла брудна халабуда клубу. Там чувся гамір, певно, студенти прокидалися. Тарасик підійшов до люстра біля дверей і побачив там власну пику. Не можна сказати, щоб вона справляла пристойне враження, але чого іще сподіватись після перепою?

Так, все було абсолютно нормальним.

Тарасик натягнув джинси, футболку, взув кросівки, теж, до речі, чисті, і обережно прочинив двері у сусідню кімнату.

–  Вже прокинувся?

Хазяйка стояла з рушником у руках.

–  Доброго ранку!

–  Доброго.

Вона виглядала звичайно, так, як виглядають квартирні хазяйки: халатик, хустка - нічого особливого, нічого такого, що б нагадувало…

–  Снідати будеш? Ну йди, вмивайся, а я зараз зберу.

Тарасик вмивався довго і ретельно. Вода приємно холодила шкіру, змиваючи сон та сліди перепою. Але по суті вона нічого не змінила, холодна вода.

Хазяйка вже зібрала на стіл. Тарасик дивився на неї, наче випробовуючи.

–  Сідай, - запросила вона, відсуваючи стільця.
– Чим багаті.

Ні, вона й справді виглядала так, наче нічого не було.

Тарасик сів до столу і взявся за яєшню зі шкварками, насправді чудову яєшню. Хазяйка з помітним задоволенням дивилася, як він працює щелепами.

–  Молока налити?

–  Угу, - сказав Тарасик.

Вона схилилася над ним, тримаючи глечика двома руками. Тіло її опинилося зовсім поруч. І тут Тарасик несподівано для себе поклав руку на круте хазяйчине стегно. Руку зігріло тепло жіночої шкіри, стриманої тільки тонкою тканиною. Хазяйка обернула голову до хлопця, не припиняючи наливати молоко. Губи її ледь-ледь посміхалися, а в очах світилася жвава цікавість.

Тарасик поклав другу руку на хазяйчине стегно і одним рухом посадив її собі на коліна.

Хазяйка посміхнулася.

–  А ти швидкий хлопець, - сказала вона, ставлячи глечик і зазираючи Тарасикові в самісінькі очі.

Я простягнувся серед Варшави, на площі під реставрованим цегляним муром Старого Мяста. Квітень піддавав жару, і сніг на темній міській бруківці перетворився на великі калюжі. От саме в таку калюжу я, ослизнувшись, гепнувся всією вагою свого вгодованого тіла. Аж бризки полетіли.