Приказки
вернуться

Руданський Степан Васильевич
Шрифт:

ЕГЕ, ГАЙ

Йде ви­дю­чий і сліпий, Та й ка­же ви­дю­чий: «Ото, бра­те, синій гай! Ото ліс дріму­чий!» «Еге! Еге!
– ка­же той.- Як ти собі ва­жиш!» «А ти ж, бра­те, ба­чиш що?» «Та ж ти, бра­те, ка­жеш!»

СКІЛЬКО ДУШ

«Скілько, ку­ме, в тілі душ?» «Одна, я га­даю». «Може, в те­бе і од­на, А я так дві маю: Бо як ру­ки на снігу В ме­не за­коліють, Хукне теп­лая ду­ша - І ру­ки тепліють. А як стра­ва на столі Гарячая бу­де, То вже дру­га, бач, ду­ша, Холодная, сту­дить!»

ПОНИЗИВ

П’є-гуляє у неділю На кор­шомці Га­ра­сим; З Га­ра­си­мом п’є-гу­ляє І сусід йо­го Тро­хим. А обид­ва стрільці жваві. От пе­реч­ка і пішла… Далі Тро­хим роз­хо­див­ся, Підійнявся з-за сто­ла: «То ти ка­жеш, що ти луч­чий? Що ти гас­пид­ний стрілець? Збий же мені з чу­ба шап­ку - Тоді бу­деш мо­ло­дець!» «Кажеш, мо­же, що не зіб’ю?» «А ти ка­жеш, що зіб’єш?!» «А їй-бо­гу, що ізіб’ю!» «А їй-бо­гу, не зіб’єш!..» «Та от тобі і руш­ни­ця!» «Ану-ну! Да­вай! Да­вай!» «Ставай, ли­шень, край по­ро­га! «Та я ста­ну, ти ста­вай!..» Цілить один од по­ро­га, Другий стоїть за сто­лом Та що­си­ли на­тя­гає Сиву шап­ку на чо­ло. Бах! руш­ни­ця… Ста­ло дим­но… Йде до сто­лу Га­ра­сим… А за сто­лом в сивій шапці, Як ба­ран, ле­жить Тро­хим! (Йому ку­ля про­летіла Через шап­ку і чо­ло…) Підіймає він Тро­хи­ма, Підпирає за сто­лом. Сам од­хо­дить до по­ро­га. Знов руш­ни­цю в ру­ки взяв, Прицілився разів кілька Й го­ло­вою по­хи­тав. «Вибачай мені, Тро­хи­ме,- Гарасим про­го­во­рив,- На два цалі лиш по­ни­зив Та й і шап­ки не ізбив».

АБИ ДУША ЧИСТА

Два злодії опівночі Костьол обк­ра­да­ють; Обшарили всі скар­бо­ни, Святих об­ди­ра­ють. І заб­ра­ли, які бу­ли, Гроші під зам­ка­ми. Далі один на ол­та­рик Пнеться з пос­то­ла­ми. «Та що ж бо ти, бра­те, ро­биш?
– Став дру­гий ка­за­ти.- Як-то мож­на свя­те місце Постолом ва­ля­ти?» А той ка­же: «Мов­чи, бра­те! Ми тут пе­ред бо­гом - Аби ду­ша чис­та бу­ла, Постоли - нічо­го!»

ЛЯДСЬКА НАТУРА

Блудить ля­шок се­ред лісу, А му­жик ру­бає… «Та ти, ля­ше, ли­бонь, блу­диш?» - Мужик про­мов­ляє. А лях ка­же: «Cho­caj blad­zie, Ale mam na­tu­re Nie pytac sie te­go nigdy Kogo bi­je w sko­re!» [8]

СВИНЯ СВИНЕЮ

8

– Хоч блуд­жу,

Але маю на­ту­ру

Ніколи не пи­та­ти то­го,

Кого бю в шку­ру! (польськ.)

Несе му­жик у но­чов­ках Додому свя­че­не: Яйця, пас­ку, і ков­ба­си, Й по­ро­ся пе­че­не. І по­ро­ся, як підсви­нок, Та ще й з хро­ном в роті. Несе, бідний, та й спіткнув­ся У самім бо­лоті. І схиб­ну­лись нові ноч­ви, Затряслось свя­че­не, І в бо­ло­то по­ко­ти­лось Порося пе­че­не. Глянув му­жик на бо­ло­то, Посвистав до ли­ха, Одвернувся, набік плю­нув Та й про­мо­вив сти­ха: «Та сви­ня та­ки сви­нею! Правду ка­жуть лю­ди: Святи її, хрес­ти її - Все сви­нею бу­де!»

ДОБРА НАТУРА

Грає скрип­ка, грає коб­за І бан­ду­ра грає; Чумак літом у ко­жусі Гопки ви­ти­нає. Витинає чу­мак гоп­ки, Аж по­том зал­ляв­ся… «Та скинь-бо ти ко­жух, бра­те!» Якийсь обізвав­ся. «Ні, не ски­ну!
– чу­мак ка­же.- Бо на­ту­ру маю, Що йно тілько з се­бе ски­ну, То все про­пи­ваю!»

ЧУПРИНА

Питалися ко­за­ка: «Що то за при­чи­на, Що в вас го­ла го­ло­ва, А звер­ху чуп­ри­на?» «А при­чи­на то та­ка: Як на війні зги­ну - Мене ан­гел по­не­се В не­бо за чуп­ри­ну». Питаються му­жи­ка: «Що то за при­чи­на, Що в вас го­ла го­ло­ва, А звер­ху чуп­ри­на?» «А при­чи­на то та­ка: Нас біда обсіла - Голимося до крівлі, Щоб куз­ка не їла!»

ЗГУБА ДУШІ

Раз про­па­ла на сте­пу В чу­маків со­ки­ра, До од­но­го всі взя­лись: «Ти та й ти, псявіро!..» Той їх го­дить, ха­ме­нить, Той їм роз­ва­жає, Вже й кля­неться на чім світ, Богом при­ся­гає… Ні! Не вірять! Аж чу­мак Против не­ба гля­нув: «Коли я со­ки­ру взяв, Най я ля­хом ста­ну!..» «Стій, чу­ма­че, не гу­би Ні душі, ні віри! Вірим-вірим! Ти не брав Нашої со­ки­ри!»