Приказки
вернуться

Руданський Степан Васильевич
Шрифт:

БОРОДАТИЙ ХУСИТ

На підсінні в малій хаті Сидить ста­рий ху­сит, Вопівночі над тал­му­дом Бородою тру­сить. І, як ра­бин, за­чи­тав­ся, Читає, чи­тає!.. А з підсіння за­по­ро­жець В вікно заг­ля­дає… Заглядає та га­дає, Чим би по­жи­ви­тись; Але в жи­да всю­ди го­ло, Куди по­ди­ви­тись. Тілько сам він бо­ро­да­тий, Борода до пу­па, Та кни­жок йо­го по­га­них Кругом ціла ку­па… Замишляє за­по­ро­жець Жида підго­ли­ти І що раз, то го­лосніше Почав го­во­ри­ти: «Хто-но тілько ве­ли­кую Бороду ко­хає, Той ніко­ли ве­ли­ко­го Розуму не має!» Чує ху­сит бо­ро­да­тий, Перестав чи­та­ти… А тут йо­му го­лосніше Хтось по­чав ка­за­ти: «Хто-но тілько ве­ли­кую Бороду ко­хає, Той ніко­ли ве­ли­ко­го Розуму не має!..» Подивився жид на се­бе, Бородою тру­сить: «Гирсти? Як то? То я ду­рень? Дурень ста­рий ху­сит?» І до свічки бо­ро­дою!.. Спалив по­ло­ви­ну… Але знов він чує го­лос В ту ж са­му го­ди­ну!.. Знов бо­ро­да над свічкою Запалахкотіла І в ми­нуті щез­ла з ди­мом До са­мо­го тіла!.. Засміявся за­по­ро­жець, Пішов собі спа­ти… Але ху­сит си­дить, бідний, Та й став роз­ва­жа­ти: «Правду во­но го­во­ри­ло, Правду пак ка­за­ло, Бо й я з своїм бо­ро­дою Розуму не ма­ло!.. Борода та­ко­го ма­ти, Так йо­го лю­би­ти… І над свічком, над тим свічком До гу­ба спа­ли­ти!.. Ах, вей­мир! Що Су­ра ска­же? Що всі лю­ди ска­жуть?.. Ото ду­рень ста­рий ху­сит! Ще й з ру­ком по­ка­жуть…»

АРШИН

Іде Мош­ко че­рез ліс, Аж вовк вибігає; Мошко ско­чив на пеньок, Аршин підіймає. І ар­ши­ном навісний До вов­ка цілиться - Аж тут - трах!
– із-за корчів Бахнула руш­ни­ця. Бідний Мош­ко як сто­яв, Так і зат­ру­сив­ся Та із пеньку стор­ча­ка В рів і по­ко­тив­ся. От ті вов­ка по­тяг­ли, Покинули жи­да… Але якось у рові Одійшла оги­да. І зво­диться сти­ха­ча, Аршин підіймає, Оглядає зда­ле­ки Та й сам про­мов­ляє: «Вісім,- ка­же,- літ хо­див Я з то­бою ши­ти, А все-та­ки я не знав, Що ти був на­би­тий».

МАСЛО

Вивіз Лей­ба гор­щик мас­ла В місто про­да­ва­ти Та й пішов собі на ри­нок Купця відпи­та­ти. А чо­ловік ко­ло во­за Чекає, че­кає. Далі ви­пив півква­тир­ки, Масло до­бу­ває… Добув мас­ла, дос­тав хліба, Засів та й ба­лує. Де по­ба­чить хрис­тя­ни­на - Просить та й го­дує. З’їли мас­ло добрі лю­ди, Що тоді ро­би­ти?.. Б’є він гор­щик ко­ло во­за, А сам іде пи­ти. Підпив собі, як го­диться, Назад по­вер­тає. Коли гля­не - ко­ло во­за Лейба умліває. Умліває, ло­мить ру­ки І пле­чи­ма ни­же, А со­бач­ка не­ве­лич­ка Черепочки ли­же. «Лихо мамі тво­му, гиц­лю! Де ся мас­ло діло?» «Лихо мамі!.. Та­же ба­чиш, Що пе­се­ня з’їло!» «Брешеш, гиц­лю, де­сять фунтів Було в мас­ла мо­го. Гицлю ти!.. Й са­мо со­бач­ку Не за­ва­жить то­го!» І пійняв жид ту со­бач­ку, На ва­ги чіпляє, А со­бач­ка де­сять фунтів Ледве до­тя­гає. «Видиш, гиц­лю? То со­бач­ка! Де ж ся мас­ло діло?» «Де ж ся мас­ло йо­го діло? Таж пе­се­ня з’їло!» «Ну не­хай со­бач­ку - мас­ло!.. Де ж со­бач­ку бу­де?..» «Де ж со­бач­ка - та­же он­де! Видять добрі лю­ди!» «Ну не­хай во­но со­бач­ку! Де ж ся мас­ло діло?» «Все де мас­ло та де мас­ло! Таж пе­се­ня з’їло!..» «Що з то­бою го­во­ри­ти? Лихо мамі тво­му! Сідай уже, сідай, гиц­лю, Та ве­зи до­до­му!..»

КУЦИЙ

Ходить піп ко­ло крам­ниці Та й чо­гось пи­тає. Аж до нього та­кий хит­рий Жидок підбігає: «Добродзею, доб­род­зею!» - Просить по­че­ка­ти Та й но­во­му но­жи­кові Ім’я яке да­ти. А той, дов­го не га­дав­ши, Казав но­жик да­ти, Зламав йо­го та й ка­же: «Куцим бу­деш зва­ти!..»

ЦИГАН З ХРОНОМ

З копійкою ци­ган­чук По яр­мар­ку хо­дить І ку­пив би, мо­же, що, Та все не зна­хо­дить. Усе та­ке до­ро­ге, А в нього копійка, По копійці тільки хрін Продає жидівка. Мнявся бідний ци­ган­чук, Далі, що ро­би­ти? Без гос­тин­ця ж не іти, Треба щось ку­пи­ти! До жидівки і побіг, Купив то­го хро­ну, За па­зу­ху по­ло­жив Та й пішов до­до­му. От удо­ма ци­ган­чук Свіжий хрін сма­кує, В носі кру­тить та вер­тить, Сльози не вга­мує. А все-та­ки не­бо­рак Хрону не ки­дає, Іскривився, пла­че, їсть Та все при­мов­ляє: «Плачте, очі навісні, Щоб по­виліза­ли!.. Таже ж ба­чи­ли самі, Що ви ку­пу­ва­ли!..»

А НЕ ХАЛАСУЙ!

«Ото, та­ту, маєм во­ду,- Каже ци­ган­чук,- А як­би нам іще си­ру Та му­ки до рук - Наварили б ва­ре­ників, Сіли край сто­ла…» Тут ста­ро­му вже по горлі Слинка по­тек­ла… «А як­би нам іще мас­ла, Отоді ба­луй!» Тут ста­рий йо­го фан­дою: «А не ха­ла­суй!»

МІСЯЦЬ

Нічка ти­ха, зорі світять, А мо­роз кре­пить; Циган си­на до міся­ця Лицем ста­но­вить. «Отак, си­ну мій Ро­ма­не! Отак, дур­ню, стій Та з па­зу­хи вий­ми ру­ки, До міся­ця грій!..» Стоїть бідне ци­га­нят­ко, Холод ка­ме­нить, А ста­рий пішов до ха­ти Людей ту­ма­нить. Витуманив ку­сок са­ла, Хліба бо­ху­нець, Вийшов з ха­ти та до си­на - Син як камінець. «Ой міся­цю!
– ци­ган ка­же. Жаль твої кра­си! Ти лиш світиш, а не грієш, Дармо хліб їси».

ЦИГАН НА ТОЛОЦІ

Вийшов ци­ган на то­ло­ку, Косить, бідний, ко­сить - А гос­по­дар обіда­ти Цигана не про­сить, А дав чар­ки по­ню­ха­ти, Хліба за­ку­си­ти Та й знов та­ки зас­тав­ляє Цигана ко­си­ти. І скри­вив­ся ци­га­ню­га, Косить, бідний, ко­сить, А гос­по­дар по­луд­на­ти Цигана не про­сить. А знов чар­ки по­ню­ха­ти, Хліба за­ку­си­ти Та й знов та­ки зас­тав­ляє Цигана ко­си­ти. Ізнемігся бідний ци­ган, Косить і не ко­сить, Аж під вечір пан гос­по­дар Вечеряти про­сить. Просить йо­го до світлиці, Садить на по­саді, Наливає чар­ку, дру­гу… Такий ци­ган ра­дий!.. От по­да­ли си­ро­ват­ку, Циган уплітає, Аж тут ку­ма ва­ре­ни­ки З печі ви­су­ває. Кинув ци­ган си­ро­ват­ку, До дру­го­го взяв­ся. Лигав-лигав ва­ре­ни­ки, Аж роз­пе­ре­зав­ся. Далі годі! Си­дить ци­ган, Тільки пог­ля­дає, Аж тут ку­ма по­ро­сят­ко З печі ви­су­ває. Гекнув ци­ган - та й із ха­ти, Не хо­че і жда­ти: «Вміли, - ка­же, - на­ва­ри­ти - Не вміли по­да­ти!»