– Нещодавно ви були звільнені і часто користувались цим телефоном для пошуку нової роботи, - сказала я.- Не так давно вам запропонували нову посаду і поїздка якраз для того, щоб відсвяткувати це.

Пані Бінгхем захлопала. А він трохи кивнув мені. Я віддала їм їхні речі.

– А тепер, - сказала мама.
– давайте трохи помовчимо, щоб мій син відчув, чи є якісь духи поряд з нами.

Якщо би ви спитали мене, я б сказала, що Пері програв лотерею на роздачу паранормальних дарів. Його здатність була така ж мінлива, як і моя і залежала від багатьох факторів. Він мав сфокусуватись набагато сильніше, ніж мама і я, і часто після того був стомлений. А поряд повинен був бути дух, що прив'язаний до місця, де був пері, або до людини, що була з ним. Іноді в нас були покупці, в яких не було мертвого оточення з повідомленнями, що треба було передати. тоді клієнт лишався невдоволеним. А коли працював дар Пері? Ну, ми повинні були слухати, що говорив мертвяк.

Пері закрив очі і зробив декілька глибоких вдихів носом. Його груди піднялись і опали, а він сам лишався непорушним. Хвилиною по тому, він відкрив очі.

– З нами тут Паула.

Пані Бінгхем завищала:

– Мама? Моя мати тут?

– Так, вона каже, що вона ваша мати.

Пан Бінгхем закотив очі і склав руки на своїх запалих грудях.

– Доведіть.

Пері нахилив свою голову.

– Добре. Вона каже, що ви їй ніколи не подобались, і так лишається і до цих пір.

Його обличчя почервоніло, а дружина його захихотіла.

– Так, точно. Мама ніколи не любила тебе, милий, і ти це знаєш.

Пері продовжив:

– Вона також каже, що їй подобається ваш капелюх. Він нагадує їй той, який постійно носила її бабуся.

Сльози стояли в очах пані Бінгхем.

– Ось чому я купила його. Коли я побачила його в крамниці, то згадала бабуню.
– тоді її обличчя піднялось.
– А бабуся з тобою?

Пері послухав і передав інформацію.

– Вона каже, що іноді, але не тепер.

Я почула, як продзвенів дзвіночок, і відкрились і закрились вхідні двері, але замість того, щоб чекати у фойє, як писав відповідний знак, людина зайшла у вітальню і почала стукати.

– Якого чорта?- мама зірвалась до дверей, а її довга чорна спідниця колихалась. Вона ривком відкрила двері.

– Міллі?

Міллі стояла у дверях, вдягнута в одне з своїх прямо-з-прерій плаття, а її шкарпетки звисали навколо худих щиколоток. Міллі живе поряд, в схожому на наш вікторіанському будинку, який оздоблений не так моторошно. Міллі - одна з тих старих жіночок, які живуть плітками більше, ніж їжею. Незважаючи на її великий рот, ми її дуже любимо, переважно за те, що вона приймає нас такими, як ми є і дає нам багато роботи.

– Дякувати Богу, ви тут. В мене є для вас новини.
– Міллі проштовхнулась повз маму прямо до кімнати.

– Ми посеред читання, Міллі, - сказала я.

– Це не може чекати.

– Це має бути питанням життя і смерті, - сказала мама.

Міллі вишкірилась.

– Саме так.
– потім вона почухала голову.
– Насправді, не двох відразу. Лише смерті.

Я була не надто здивована. Кожного ранку Міллі читає секцію некрологів в першу чергу.

– Продовжуйте тоді, - сказав пан Бінгхем.
– Ви забираєте час, за який ми заплатили. Це має бути вартим того.

Міллі розширила очі.

– У "Королівському дворі" сталось вбивство!

Моя рука піднялась до грудей. Я очікувала, що Міллі розкаже чутки, про якогось столітнього, що помер уві сні. Не про вбивство. Це пояснює поліцію та швидку раніше. Моє серце шалено билось під рукою.

Пері опустився в крісло. Це все, без сумніву, перервало його спіритичний зв'язок з мамою пані Бінгхем.

– Звідки ви знаєте?

– У Еда Фармігтона знову вкрали одного з його садових гномів, тому він пішов до поліцейського відділку, що заповнити заяву. Вони навіть відмовились говорити з ним! Сказали прийти завтра, бо вони надто зайняті в цей момент. Тому від лишився там на деякий час, щоб зібрати інформацію.

– Підслуховувати, - сказала я.

– Яка різниця.
– Міллі зупинилась на мить, щоб вдихнути, і продовжила.
– Молода дівчина була знайдена вбитою у її кімнаті в "Королівському дворі". Застрелена!

Мої нутрощі стисло. Хтось мого віку. Вбитий. Тут. Пері нервово потер свою долоню об коліно.

– Вони знають, хто це зробив, або чому?

– Наскільки я знаю, то ні. Кажуть, її гаманець з всіма грошима лежав поруч, на нічному столику.

– Вона місцева чи туристка?
– спитала мама, стурбовано потираючи свій лоб.

– Туристка, - м'яко сказала Міллі.

Пері і я переглянулись. Наслідки стали більшими. Тривога поїдала мене.

– Це просто жахливо, - сказала пані Бінгхем.

А пан Бінгхем промовив:

– А ви ж повинні бути екстрасенсами. Чому ж ви не побачили такого і не попередили дівчину?

– Знову ж таки, ми не бачимо майбутнього, - зітхнула мама.

– Ага. Ви просто купка шахраїв.

Я почула це. І моє невдоволення перейшло всі краї. Я повернулась до пані Бінгхем.

– Ви знаєте Джейн Сазерленд?