Мама зітхнула і плеснула в долоні.

– У зв'язку з перериванням, мені потрібна ще одна хвилина аби я змогла у війти в зону медитації.

Їй не потрібна була хвилинка. А також їй не потрібно було тьмяне світло свічок та камерна музика, що тихо лунала, а також усе інше лайно. ЇЇ дар спрацьовував тоді, коли вона хотіла, їй потрібно було лише прислухатися. Але клієнти очікували показуху і хотіли показуху, отож вони мали показуху.

Дар моєї мами є надійнішим з усіх наших. Вона не чує голосів увесь час, на щастя, так як це могло б звести її з розуму. Вона мусить лише зосередити свою енергію на іншій людині і може почути їхні думки. Поганим є те, що вона знає лише те про, що вони думають в дану мить. Отож, якщо вони хочуть щось приховати, то це досить легко. Багато разів, якщо у мене була проблема в школі, і я не хотіла говорити про це, та думала, що мама можливо копошиться в моїх думках, замість цього я зосереджувалася на бридких речах: наприклад, на брудній попільничці або сцені з мого улюбленого фільму жахів. І зрештою вона залишала мене в спокої.

Мама прочистила своє горло і розплющила свої очі.

– Пане Бінгхем, ви не вірите. Ви думаєте, що ми шахраї.

Пан Бінгхем кивнув.

– Ви праві, але це нічого не доводить. Я впевнений, що вісімдесят відсотків людей, які проходять крізь ваші двері, думають, що ви шахраї. Особливо ті, кого притягли сюди дружини. Чоловіки, як правило, більш ... раціональніші.

Пері подряпав мене по коліну під столом, застерігаючи мене від того, аби я не подряпала цьому придурку обличчя.

Мама повернулась до дружини.

– Пані Бінгхем, а ви вірити, але непокоїтесь про те, що ми скажемо. ви думаєте про те, що ми зробимо, якщо побачимо вашу смерть незабаром. Думаєте про те, чи ми скажемо вам.

Пані Бінгхем видихнула:

– Я і справді думала про це.

Пан Раціональність простогнав:

– Гарно вгадали. Але, знову ж таки, мабуть вісімдесят відсотків людей, що приходять сюди, задумуються про таке.

– А ви знаєте, що дев'яносто вісім відсотків статистики просто вигадані?
– не втрималась я.

Пері штурхнув мене під столом. Мама кинула на мене погляд, який міг би заморозити вогонь.

– Ви праві, пане Бінгхем. Це питання, яке нам найчастіше задають. Правда в тому, що ми ніколи не скажемо, що ви повинні померти, бо ми не бачимо майбутнє.

– Та-да! Отож, ви зізнались!
– він майже вистрибнув зі свого стільця від збудження. Ви могли б подумати, що він тільки-но знайшов спосіб розщепити атом.

– Ви не зрозуміли, пане Бінгхем, - сказав Пері своїм заспокійливим глибоким голосом.
– Ми ніколи і не казали, що бачимо майбутнє. Наші читання не такі.

– А що ж ви тоді робите?- спитав пан Бінгхем.

– Ми троє працюємо, як тандем, - пояснила мама.- Я - телепат, а це значить, що я можу читати ваші думки. Моя дочка - есктрасенс, вона бачить видіння, коли торкається ваших речей. А мій син - медіум і, якщо хтось із духів воліє до вас говорити, він може почути, а іноді і побачити їх. Наші читання просто для розваг.

Пан Бінгхем зареготав.

– Це здається цікавим.

– Можете дати мені якусь річ кожен?
– спитала я пару і поклала руки, долонями догори, на стіл.

Мій дар насправді називається ретрокогнітивною психометрією. Сплески енергії та спогадів лишають сліди на об'єктах ,іноді я можу вловлювати ці сліди і бачити, чути або відчувати їх у своїй голові. Найгірше в моєму дарі - його непередбачуваність. Іноді я хапаю предмет, благаючи хоча б чогось, але нічого так і не приходить. І хоча, зазвичай я повинна сильно сконцентруватись, бувають рідкі випадки, коли я не хочу бачити видіння, але, зрештою, воно настигає мене. Я не можу змусити свій дар працювати і не можу позбутись його. Ось так все і відбувається.

Пані Бінгхем взяла одну зі своїх сережок з перлинами і поклала її в мою ліву руку, а її чоловік поклав свій телефон у мою праву. Я закрила очі і сфокусувала увагу. Спалахи з'явились у ту ж саму мить і мені знадобився певний час, щоб розібратись з ними і поставити їх у правильному порядку.

– Ви купили ці сережки у особливому місці. Ви були дуже радісні тоді.
– я зробила паузу.
– А магазин був ... у чомусь ще.

– Магазин був в чомусь? Що це значить?
– спитав чоловік.

– Дайте мені ще секунду.

Я сфокусувалась ще на сильніше, коли нарешті побачила.

– Круїзний корабель. Ви купили ці сережки в магазині на круїзному кораблі, під час вашого медового місяцю. Вони багато значать для вас.

Пані Бінгхем посміхнулась:

– Ви праві.

Потім вона кинула погляд на свого чоловіка.

– Ти навіть не пам'ятав про це.

Він знизав плечима.

– А що до мене? Давайте вгадаю: ви думаєте, що я комусь дзвонив з цього телефону.

Я намагалась не дати йому відволікти мене і зосередила всю енергію на телефоні. Я відразу побачила дещо і підняла свої очі на нього. Він відхилився, виглядаючи наляканим, і почуваючись так само. Але не могла нічого сказати. Мама завжди нагадує нам, що погані новини шкодять справі. Необхідно звертати увагу лише на хороше.