Микола Тунгусов із захопленням створював свій таємничий генератор. Поява старого друга, Федора, не тільки не відвернула його від цієї роботи, а навпаки — ще посилила бажання якнайшвидше довести справу до кінця. Всі розрахунки були добре продумані, перевірені, і Микола вірив в успіх. Треба прямо сказати — у нього були підстави для цього. Інженера Тунгусова вважали талановитим винахідником-раціоналізатором: на багатьох заводах столиці, де технологічний процес вимагав великих швидкостей або надвисокої точності, уже були впроваджені його дотепні пристрої. На всьому, що робив Микола, лежав відбиток високої майстерності і великої любові до свого витвору. Його прилади були не тільки технічно досконалі, але й зручні, красиві, витончені.. Тунгусов любив робити все своїми руками, осягати своїм розумом і не переставав вивчати яке-небудь питання або виготовляти деталі доти, поки найсуворіша перевірка не переконувала його в тому, що він цілком оволодів предметом і виконав роботу відмінно.

Чим глибше забирався Микола в хащі електрики, тим дужче вона захоплювала його. В спектрі електромагнітних коливань він бачив океани майбутньої могутності людини. Цей спектр містив у собі світло, тепло, можливість бачити і чути на безмежні відстані, підкоряти собі простір, час.

Ультракороткі хвилі були одним з останніх етапів шляху молодого вченого. Він підійшов до них, вивчаючи техніку зв’язку, йому було ясно, що радіо, телефон, телебачення уже починають старіти, відстають од нових, цілком здійсненних технічних ідей, вимагають переходу на ультракороткі хвилі. Микола уявив собі, який вигляд повинні мати ці нові конструкції, деякі з них розрахував, потім зробив дослідні екземпляри. Так виникла думка створити портативний радіотелефон для зв’язку в армії. З’явився «радіокод» — маленький, витончений апаратик, що перетворював людську мову, кинуту в ефір, на якусь несусвітну звукову нісенітницю, котру другий такий самий апаратик за певної настройки автоматично розшифровував і знову перетворював на ясну мову. Експерти визнали винахід надзвичайно цінним.

Але незабаром Микола облишив зв’язок: тут усе було досить ясне. Він захопився дослідженнями, які на деякий час відвернули його від технічних проблем. Це був вплив ультракоротких хвиль на живий організм. Микола збудував генератор для опромінювання і поринув у біологію. Він шукав причину явищ, яких ніхто до пуття не міг пояснити. Чому гинуть миші, кролики, мухи, блощиці, бактерії, коли на них падає невидимий промінь? Чому, якщо змінити хвилю або тривалість опромінювання, бактерії починають, навпаки, швидко розвиватися, хворі тварини швидко одужують? Чому рослини, насіння яких на одну секунду потрапило під дію високочастотного поля, краще ростуть, дають більше плодів? А іноді це поле затримує процес розпаду в органічних речовинах.

Та чи все це так? Він перевіряв. Досліди підтверджували: вірно, так.

А що кажуть про це вчені? Вчені сперечалися.

Одні твердили, що всі дії ультракоротких хвиль зводяться до «теплового фактора». Хвилі високої частоти, мовляв, викликають те чи інше підвищення температури, яке в різних випадках може бути або стимулятором розвитку, або згубним для організму. От і все! Інші доводять, що це якось специфічно впливають хвилі.

У Будинку вчених влаштовувалися тривалі дискусії на цю тему між фізиками, біологами, лікарями. Утворилося два табори: до «тепловиків» приєднувалися здебільшого старі авторитети, теоретики, тверезі вчені, які «не вірили в чудеса». Табір «специфіків» складався переважно з молоді, з ентузіастів-короткохвильовиків, які майже всі в минулому, а дехто і зараз були радіолюбителями.

Тунгусов відчував, що ентузіасти мають рацію, але їхні докази були недостатньо переконливі, допускали різні тлумачення.

Він розпочав свої досліди. Суперечка мала принципове значення, і треба було знайти істину.

І от випадково він зробив відкриття, яке розв’язало питання. Він опромінював ультракороткими хвилями насіння редису і потім серіями висівав його у горщечках. Якось з’ясувалося, що не тільки опромінене насіння давало кращий урожай, а й те, яке просто зберігалося поруч з ним. Виходило, що опромінене насіння само ставало джерелом випромінювання! Зрозуміло, що ні про який «тепловий фактор» тут уже не могло бути й мови.

Тунгусов старанно перевірив це спостереження і, нарешті, виступив на чергових дискусійних зборах з коротким повідомленням. Ентузіасти святкували перемогу, а винуватець торжества раптом зник: відкриття привело його до нових захоплюючих ідей.

Так ішов Микола вперед, і перед ним відкривалися все нові обрії.

Так він підійшов до своєї теорії «хвильової системи елементів».

Уже давно вчені почали помічати, що багато тіл і речовин мають якусь дивну властивість — на відстані діяти певним чином на інші тіла біологічного походження. Тонкий корінець звичайної цибулі, повернутий кінчиком на бокову поверхню другого корінця, викликав у ньому посилений поділ клітин. Пульсуюче серце жаби, мозок пуголовка, м’язи різних тварин, навіть людська кров, діючи на близькій відстані, змушують культуру дріжджів посилено розвиватися. Вода, метали, руди і деякі лікарські речовини викликають інколи невимушене скорочення мускулів руки в людини. З давніх-давен цим користувалися деякі, очевидно, особливо сприйнятливі люди для відшукування підземних вод і цінних металів за допомогою «маркшейдерської палички» — дерев’яного кілочка, затиснутого в руках.

Факти накопичувалися в голові Тунгусова і не давали спокою його допитливій, рухливій, як ртуть, думці. Він порпався в бібліотеках, розшукував у букіністів якісь старі фоліанти про алхімію, уважно вчитувався в книги, що викладали вчення індійських йогів.

З усієї цієї старовини він легко відкидав лузгу таємничості й містики і знаходив здорові зерна справжньої наукової думки, правильних спостережень і узагальнень.

Від багатьох тіл справді випромінюється якесь, очевидно дуже слабке, але іноді досить-таки сильно діюче проміння. Тепер це вже точно встановлено в багатьох сучасних лабораторіях, які мало не кожного дня знаходять все нові й нові джерела випромінювання.

Природа цього проміння ще не була зрозуміла. Більшість дослідників гадали, що воно належить до ультрафіолетової ділянки електромагнітного спектра, до його короткохвильової частини. Інші, навпаки, вважали, що нове проміння відрізняється від електромагнітного. Його не можна було ні спіймати, ні відтворити ніякими фізичними методами. Вивчати це проміння можна було, тільки спостерігаючи його вплив на різноманітні об’єкти, переважно біологічні.

Ця обставина дуже гальмувала дослідження. Коли б можна було якось збільшити мізерну потужність випромінювання, природа його з’ясувалася б, безперечно, набагато швидше. Але як регулювати потужність, не знаючи природи явища?