О десятій годині ранку, коли в усьому особняку Ридана вже почався добре налагоджений робочий день, сталося щось незвичайне. Ганна й Наталя покинули книжки, спустились униз на волейбольний майданчик біля будинку і почали розставляти на ньому дужки крокета. За хвилину до них вийшли Матуся і Віклінг. Микола погасив лампи своїх генераторів і з’явився з чорного ходу, від «звірниця». З вулиці прийшов Федір Решетков і, поклавши якийсь пакунок на лаву біля майданчика, приєднався до компанії.

Було дванадцять хвилин на одинадцяту, коли в лабораторію Ридана подзвонив лаборант-бригадир, який керував аналізом проб м’яса. Він просив професора зайти в «аналізаторську» лабораторію, щоб з’ясувати якісь непорозуміння. Професор заквапився туди.

— В чому справа? — спитав він, увійшовши.

— Якась нісенітниця, Костянтине Олександровичу. Схоже на те, що пробірки йдуть просто з генераторів, а не з термостата.

— Чого ви так думаєте?

— А тому, що м’ясо зовсім свіже. Ось дивіться, — він показав книгу записів. — Учора остання партія дала в середньому шістдесят дев’ять і одну десяту процента розпаду — майже норму, а сьогодні наступна дає нуль.

Ридан схопив книгу і вп’явся в неї очима.

— Скільки проб ви вже перевірили?

— Шістдесят дві.

— І всі дають нуль?

— Всі до одної!

— Та-ак, дивно… Сумнівно! Ви говорили з Тунгусовим?

— Ще ні. Вирішив спочатку вам сказати.

— Он що. Ходімо до нього з’ясовувати.

Відчинивши двері в генераторну, Ридан здивовано зупинився на порозі. У кімнаті нікого не було, конвейєри працювали вхолосту, лампи генераторів були темні.

— Так і є… щось негаразд.

Вирішивши, що з Тунгусовим щось трапилося, він вискочив у коридор і величезними стрімкими кроками помчав до квартири інженера, але раптом зупинився так несподівано, що бригадир лаборантів, поспішаючи слідом за ним, мало не збив його з ніг.

У відчинене вікно знизу, із саду, долинали голоси, серед яких Ридан виразно почув фразу, сказану Тунгусовим:

— Ні, Ганно Костянтинівно, на жаль, я в мишоловці.

Професор висунувся з вікна. Кілька секунд він мовчки дивився на гравців у крокет, ніби силкуючись зрозуміти, що діється.

— Е, друзі мої, що з вами трапилось? — крикнув він нарешті.

Дивно: ніхто не почув його. Він крикнув ще щось, але серед гравців раптом зчинилась така жвава суперечка з приводу якогось неправильного удару, що професор, махнувши рукою, відступив од вікна і, буркочучи: «Казна-що таке!», понісся сходами вниз. Уже біля самого майданчика його, нарешті, побачили:

— Товариші! Що це ви? Миколо Арсеновичу… О, і Федір Іванович тут! Здрастуйте!

Тунгусов спокійно націлився, вдарив кулю і відповів:

— Та от бачите… Вирішив зайнятися спортом.

І він діловито попрямував за кулею, яка вдало прокотилася через дужку. Усі, здавалося, були цілком захоплені цією кулею і навіть не дивилися на професора. Ридан здивувався.

— Але дозвольте, Миколо Арсеновичу, у вас там з конвейєром щось не все гаразд. На аналіз ідуть пробірки з свіжим м’ясом… Генератори не працюють…

— Ну що ж, — Микола знову вдарив молотком, — так і повинно бути, Костянтине Олександровичу. А генератори я вимкнув.

— Як це «повинно бути»? Чому вимкнули? Нічого не розумію! — Ридан скипів, нарешті, по-справжньому.

Микола підійшов до професора. Всі оточили їх.

— А який у нас сьогодні процент розпаду? — невинно спитав Микола, звертаючись до бригадира.

— Жодного! — не тямлячи себе, крикнув Ридан. — Нуль!

— Ну от бачите, як добре! Пробірки пролежали в термостаті сорок вісім годин, як і треба. В аналізі нуль розпаду. Тому я й вимкнув генератори.

Ридан здивовано оглянув задирливо усміхнені обличчя.

— Ви хочете сказати…

— Я хочу сказати, що шукання наші закінчені, Костянтине Олександровичу. Завдання розв’язане. — Він подав руку Риданові, широко усміхаючись.

— Ура-а-а! — розляглося навколо них, і вікна інституту заповнилися постатями співробітників, які здивовано спостерігали зовсім незрозумілу сцену. Ридан душив в обіймах інженера, навколо них п’ять чоловік, вимахуючи крокетними молотками, щосили кричали «ура», а поруч з величезною книгою в руках стояв бригадир лаборантів.

Нарешті Ганна запросила всіх нагору. Дорогою Микола коротко розповів Риданові, як йому пощастило знайти складні формули кривих і графічно визначити нульову комбінацію умов, за яких опромінювалися сьогоднішні пробірки.

Професор був захоплений.

— Тепер лишається з’ясувати, скільки часу діятиме опромінення, чи надовго збережеться м’ясо. Адже для вас це важливо, правда ж?

— Звичайно, — відповів Микола. — Два місяці — ось умова, яку я обіцяв наркомові виконати. Але спершу треба досягти таких самих наслідків з великими об’єктами, з цілими тушами. «Консерватор» майже готовий, налагодити його можна днів за два.