Віклінг пояснив свою поразку так: він помилився в тактиці. Він був надто впевнений у своїй перемозі і витратив сили на перші, неправильно розраховані натиски.

— Тоді давайте спробуємо ще. Змініть вашу тактику, — запропонував Микола. Віклінг змушений був погодитись.

Тепер вони схрестили над столом ліві руки.

— Лічіть до трьох, Ганно Костянтинівно, — сказав Микола. І додав: — З будь-якою швидкістю.

І коли Ганна сказала «три», рука Віклінга покірно опустилася на стіл…

Після того, як Віклінг пішов, до Ридана причепилися Ганна і Наталя, яка особливо раділа з перемоги Миколи: в глибині душі вона і досі недолюблювала Віклінга, — він був для неї якимсь складним і незрозумілим.

— Як же так? — дивувалися дівчата. — Виходить, що спорт не потрібен?

— Ні, ви помиляєтесь, — заговорив запально Ридан, звертаючись до Миколи. — Робота м’язів потрібна організмові так само, як їжа, як кисень. Без руху людина не може існувати: вона загине, бо робота м’язів дає енергію тисячам інших внутрішніх функцій, необхідних для життя, для того, що зветься здоров’ям. Це особливо яскраво проявляється у тварин. Пригадайте, як кидаються з кутка в куток вовк, лисиця та майже всі звірі, посаджені в клітку, пригадайте білку в колесі. Кожній тварині треба робити певну кількість рухів, щоб підтримувати організм у порядку. Недостатність рухів, як недостатність їжі, веде до повільно наступаючих серйозних порушень у роботі всього організму. М’язи в людини в порядку, але працюють вони мало. І ось виявляється, що кишечник починає розладжуватися, людина стає дратівливою, з’являються болі в голові або починається безсоння. Це вже погано. Баланс порушений, відновити його не так просто. Ось чому людині, яка мало рухається, потрібен спорт, потрібна гімнастика. Інакше вона рано чи пізно стане інвалідом. Раджу вам подумати про це, Миколо Арсеновичу. А щодо вашої перемоги над Віклінгом, то вона свідчить лише про те, що у вас від природи дуже міцна мускулатура, а Віклінг, коли б не займався своїми вправами, був би, очевидно, ще слабшим…

Тепер, коли Ганна звернула увагу батька на стан здоров’я Миколи, Ридан неабияк сполошився. Він учинив Миколі суворий медичний огляд.

В операційній були пущені в дію складні риданівські апарати. Вони оповили своїми гнучкими щупальцями голе тіло, м’яко припали до грудей, до спини. Уперше в житті Микола почув биття власного серця й шум легенів. У багато разів посилені знайомими йому приладами, ці таємничі звуки наповнювали всю кімнату, здавалися чужими й страшними. Ридан стояв нерухомо й слухав. Він розумів цю мову людського тіла. Кожен відгук, кожен шерех і тон говорили йому, як працює найскладніший у природі апарат.

Потім якісь оптичні рурки втупилися в очі Миколі. Вони зазирали всередину очного яблука, ковзали по сітчатці. Ридан обмацував, стискував тіло Миколи, знаходив якісь нервові вузли, лоскотав його, вистукував, дряпав.

Професор то захоплювався, то стурбовано похитував головою. Діагноз був загалом невтішний.

— Ну й конституція! Я ще не зустрічав такого могутнього організму, такої міцної конструкції. Але нерви вкрай виснажені. Надто натрудили голову, Миколо Арсеновичу, баланс порушений. Голова потребує відпочинку, а тіло — рухів.

— Може, зайнятися спортом? — іронічно спитав Микола.

— Може й спортом, але роботу треба облишити, хоч би тимчасово. Інакше вам доведеться припинити її незалежно від вашої волі.

Кілька хвилин тривало мовчання. Ридан шукав компромісу, розуміючи, що зараз неможливо примусити інженера покинути роботу; в душі професор погоджувався з ним.

— От що, — знайшов він, нарешті, вихід, — вам треба розвантажитись. Давайте поставимо кого-небудь з ваших техніків на опромінення. Зрештою, не так уже необхідно саме вам стовбичити цілими днями біля генераторів.

— Ні, ні! — Микола немов злякався. — Зараз це неможливо, зовсім неможливо… У мене інша пропозиція: дайте мені ще три дні. Нічого не трапиться, я почуваю себе досить добре. А тим часом у мене остаточно визначиться методика дальшого дослідження.

Професор неохоче згодився.

Микола був задоволений собою, він вдало викрутився з небезпечного становища. А головне, він не проговорився! Відпочинок… Ха!.. Цікаво, як би Ридан зважився наполягати на перепочинку, коли б він знав, як стоїть справа…

Микола непомітно прошмигнув у свій кабінет, щільно причинив за собою двері і нетерпляче схилився над великою креслярською дошкою. Ще вчора він знайшов, нарешті, цей «крок хвиль». Складні хвилеподібні криві вже підкорялися законові: три математичні формули визначали їх спади і зльоти на плямистому від нескінченного стирання гумкою полі міліметрівки. Тепер лишалося перевірити востаннє.

Користуючись знайденими формулами, він накреслив ще кілька зльотів цих кривих, які визначали коливання ступеню розпаду тканини, залежно від зміни хвилі, експозиції, потужності. Так! Досить. На цій вертикалі вказані умови, за яких він опромінював м’ясо два дні тому. Згідно з кресленням, ступінь розпаду тут має дорівнювати 68,53 процента. Сьогодні аналізи готові, ось результати. Він розгорнув книгу риданівських записів і відразу звичним оком пробіг останню графу, швидко затуливши від самого себе пальцями низ сторінки. 08,50… 68,57… 68,55… Правильно. Правильно! Потім розкрив кінець запису. Там навскісним риданівським почерком була виведена середня із всієї серії: 68,53 процента.

Серце посилено стукотіло. Він закурив, примружив очі, відкинувся в кріслі. Усе це були акти насильства над собою, можливо, продиктовані слабістю, якимсь ворожим началом, що непомітно й хитро оселилося в ньому. Хотілося іншого: схопитися, рухатись, розмовляти. Хай йому дідько, адже, власне кажучи, розв’язано найскладнішу проблему, знайдено закон! Так, ці формули кривих визначають закон… збереження тканини. Професор запевняє, що тканина, яка ще не почала розкладатись, може жити. Виходить, закон збереження життя?! Існує закон збереження енергії, збереження матерії. Закону збереження життя досі не було…