«До того ж, — додала Джейн (у ту мить вони їхали через сосновий ліс), — там ти зміг би поспілкуватися з твоїми ровесниками. За той час, що ти прожив у нас, у всіх склалося враження, що ти маєш проблеми сексуального характеру. Західний стиль життя, — додала вона, — привносить плутанину і перекручення в усе, що стосується сексу. У багатьох примітивних суспільствах посвячення в таємниці сексу проходило на порозі отроцтва, цілком природно, під контролем дорослих членів племені». Тут вона ще нагадала: «Я твоя мати». Але не захотіла додати, що 1969 року вона сама посвятила у секс Девіда, сина Ді Меоли. Тоді Девіду було тринадцять. Першого ж вечора вона роздяглася перед ним, щоб підбадьорити його під час його мастурбації. Наступного вечора вона сама пестила й ніжила його. Нарешті третього дня йому дозволили увійти в неї. Для Джейн то були дуже приємні спогади: хлопчиків член виявився досить міцним і здавався непохитним навіть після кількох вивержень; немає жодних сумнівів, що саме після цього випадку вона повністю перейшла на молодих хлопців. «Утім, — зауважила вона, — посвячення завжди відбувається поза колом прямих родичів». Брюно здригнувся й подумав: чи не прокинулася вона того ранку, коли він дивився на неї. Проте в зауваженні матері не було нічого незвичайного: адже існує табу на інцест у попелястих гусаків та мандрилів. Це науково доведений факт. Машина наближалася до Сент–Максима.

Прийшовши до батька, — провадив далі Брюно, — я одразу зрозумів, що він не дуже добре почувається. Того літа він зміг узяти лише два тижні відпустки. Здається, тоді в нього були проблеми з грошима: вперше справи йшли вкрай кепсько. Згодом він пояснив мені чому. Він проґавив раптовий попит на силіконові груди. Він вирішив, що то була миттєва примха моди, яка не вийде за межі американського ринку. Чистий ідіотизм. Ще ніколи моді, що прийшла зі Сполучених Штатів, не вдавалося за кілька років полонити всю Західну Європу, ніколи. А один з його молодих компаньйонів скористався з нагоди, відкрив власний бізнес і почав виготовляти силіконові бюсти, переманивши в нього більшість клієнтів.

На час цієї розмови батькові Брюно було сімдесят. Незабаром цироз мав угробити його. «Історія повторюється, — похмуро буркотів він, брязкаючи в склянці льодяниками. — Цей чортів Понсе (йшлося саме про того молодого заповзятливого хірурга, який двадцять років тому стояв на початку його розорення) щойно відмовився фінансувати дослідження щодо збільшення статевого члена. Він називає це ковбасним виробництвом, він не вірить, що в Європі ось–ось з’явиться ринок таких товарів. Понсе! Бовдур. Такий же ідіот, як і я свого часу. Було б мені зараз тридцять, я б не упустив збільшення членів!» Після цього він зазвичай впадав у сумні міркування, які закінчувалися дрімотою. В такому віці розмова дещо буксує.

В липні 1974–го батько Брюно переживав лише перший етап свого краху. Після обіду він зачинявся в своїй кімнаті зі стопкою романів Сан–Антоніо та пляшкою бурбону. Звідти він виходив близько сьомої години, тремтячими руками готував вечерю. Він не уникав розмови з сином, просто в нього нічого не виходило, та й годі. Через дві години мовчання ставало справді тяжким. Брюно після обіду йшов кудись, гуляв до ночі, просто вештався по пляжу.

Продовження історії цікавило психіатра не так сильно, але сам Брюно дуже цінував цю частину своєї біографії і не бажав замовчувати її. До того ж, цей бовдур на те тут і сидить, щоб слухати, хіба це не його робота?

Отже, вона була сама, — вів далі Брюно, — весь день на пляжі і все одна–однісінька. Непоказна дівчинка з багатеньких, як і я. їй було сімнадцять років. Товстуха з невисокою копицею волосся і несмілим обличчям, з надто білявою шкірою в прищах. На четвертий вечір, саме напередодні від’їзду, я взяв свій рушник і сів поруч з нею. Вона лежала на животі, розстібнувши ліфчик. Наскільки я пам’ятаю, я не знайшов нічого кращого, як спитати: «Ти на канікулах?». Вона підвела очі; звичайно, навряд чи вона могла сподіватися на якусь витонченість поводження, проте до такого примітивізму, мабуть, все одно не була готова. Врешті–решт ми познайомились, її звали Анік. Вона саме збиралася підводитись, а я гадав: намагатиметься вона застебнути ліфчик чи, навпаки, випрямиться, показавши мені груди? Вона обрала щось середнє: перевернулася на спину, притримуючи ліфчик на боках. У фінальній позиції чашки бюстгальтера трохи з’їхали набік і лише частково прикривали їх. Її груди справді були великими, вже дещо відвисали, а на що вони перетворяться з роками, навіть уявляти не хотілося. Тоді я подумав, що вона дуже хоробра дівчина. Я простягнув руку й почав просовувати її під бюстгальтер, все більше оголюючи груди. Вона не ворушилась, але дещо напружилась і заплющила очі. Я просунув руку ще далі. В неї були тверді соски. Ця мить лишилась одним з найкращих спогадів мого життя.

Потім все стало складнішим. Я повів її до себе, ми одразу піднялися до мене в кімнату. Я побоювався, щоб батько не побачив її; все життя він бачив лише дуже вродливих жінок. Але він спав; того вечора він був п’яним, як чіп, і прокинувся не раніше десятої. Дивно, але вона не дозволила зняти з неї трусики. «Я ніколи не робила цього», — мовила вона; відверто кажучи, вона взагалі ніколи не мала справи з хлопцями. Але мінет вона робила вправно, без найменшої зніяковілості, навіть з деяким натхненням; пам’ятаю, вона при цьому всміхалася. Потім я наблизив член до її губів; вона трохи відсмоктала, але не настільки сильно вона жадала, щоб продовжити. Я не наполягав, а сів на неї зверху. Коли я затис свій член між її грудей, я відчув, що вона справді щаслива, вона злегка стогнала. Це мене неймовірно збуджувало, я скочив і стягнув з неї трусики. Цього разу вона не заперечувала, навіть підняла ноги, щоб допомогти мені. Ця дівчина була справді невродлива, але її піхва вабила не менш, ніж у будь–якої іншої жінки. Вона заплющила очі. В ту мить, коли я просунув долоні під її сідниці, вона широко розсунула коліна. Це так вразило мене, що я враз кінчив, не встигнувши навіть увійти в неї. На її лобкове волосся потрапило трохи сперми. Я був дуже засмучений, але вона сказала, що цілком задоволена.

У нас зовсім не лишалося часу, щоб поговорити. Була вже восьма година, вона мала повертатися додому, до батьків. Вона сказала мені, я навіть не зрозумів до чого, що вона єдина донька в сім’ї. Вона мала такий щасливий вигляд, вона так пишалася, що має причину запізнитися до вечері, що я мало не розплакався. Ми довго цілувалися в садочку навпроти будинку. Наступного ранку я поїхав до Парижа.

На завершення цієї стислої розповіді Брюно робив паузу. Лікар, нишком посміхаючись, зазвичай казав: «Гаразд». Залежно від часу, він або просив Брюно розповідати далі, або обмежувався словами: «Отже, це все на сьогодні?», дещо натискаючи на останньому слові, щоб надати реченню питальної інтонації. При цьому на його вустах з’являлася пікантна легка посмішка.

Того ж літа 1974–го Анабель дозволила одному хлопцеві на дискотеці в Сен–Пале поцілувати її. Вона щойно прочитала в «Стефані» матеріал про дружбу хлопчиків та дівчат. Торкаючись питання про друга дитинства, журнал розвиває неймовірно огидну ідею: друг дитинства надзвичайно рідко може стати дружком; зазвичай він має стати приятелем, вірним товаришем; він навіть нерідко може бути сердечним повіреним своєї подружки та підтримувати її у години хвилювань, спричинених першим досвідом флірту.