— ПРИПИНІТЬ СВАВІЛЛЯ! — гримів він. — В ІМ’Я ВАШОГО КОРОЛЯ!

Хорт впав на одне коліно. Удар пана Грегора розітнув повітря, і той нарешті прийшов до тями. Він кинув меча і витріщився на Роберта, оточеного Королегвардією, десятком лицарів і стражників. Не вимовивши ані слова, він обернувся і пішов геть, відіпхнувши з дороги Барістана Селмі.

— Хай іде! — крикнув Роберт, і на цьому все раптом скінчилося.

— Тепер Хорт стане переможцем? — запитала Санса.

— Ні, — відповів Нед. — Ще буде вирішальний герць між Хортом та Лицарем Квітів.

Але ближчою до істини виявилася Санса. За якусь мить пан Лорас Тирел з’явився пішки на полі у простому льоняному камізелку і мовив до Сандора Клегана:

— Я завдячую вам життям. Ви — переможець дня, пане, і справжній лицар.

— Ніякий я не лицар, — буркнув Хорт, але перемогу прийняв, і гаман переможця теж. А ще — можливо, вперше у житті — любов простого люду. Поки він ішов з поля до свого шатра, його гучно вітали усі глядачі, як один.

Нед рушив разом з Сансою до стрілецького поля, і дорогою до них пристали Мізинець, князь Ренлі та ще дехто з панства.

— Тирел не міг не знати, що його кобила у охоті, — казав Мізинець. — От клянуся вам, що хлопець саме так все і надумав. Грегор завжди полюбляв величезних завзятих огирів, у яких більше люті, аніж клепки в голові.

Здавалося, це його розважило. А от пана Барістана Селмі — аж ніяк.

— Подібні витівки не роблять лицареві честі, — суворо зазначив старий.

— Не роблять. Але приносять двадцять тисяч золотих, — посміхнувся князь Ренлі.

Того полудня стрілецьке змагання виграв хлопець на ім’я Анжей, посполитий без гербів і титулів з Дорнійського Порубіж'я. Він здолав пана Балона Лебедина та Джалабара Ксого на ста кроках після того, як усі інші лучники програли на коротших відстанях. Нед надіслав Алина розшукати молодика і запросити на службу до дружини Правиці, але хлопець розгарячів від вина, перемоги, казкового багатства і відмовив княжому посланцю.

Бугурт тривав десь із три години. Майже сорок вояків брали в ньому участь, серед них охочекомонні, заплотні лицарі, молоді зброєносці в пошуках слави. Вони билися затупленою зброєю посеред безладу, грязюки та крові. Тут і там складалися малі загони, які кидалися один на одного, а тоді раптом розпадалися і повертали зброю на самих себе, доки на полі не залишився стояти один-єдиний воїн. Переможцем виявився навіжений червоний жрець Торос із Миру — голомозий, з палаючим мечем у руці. Він уже вигравав бугурти раніше, бо вогняний меч лякав коней інших вояків, а Тороса не лякало геть нічого. Загальний рахунок включав три поламані кінцівки, розтрощену ключицю, з тузінь понівечених пальців та двох коней, яких довелося прирізати. Порізів, розтягів та синців було без ліку. Нед радів понад усе, що в бугурті не брав участі Роберт.

Того вечора на учті Едард Старк плекав більші надії, аніж за довгий-предовгий час. Роберт був у чудовому гуморі, Ланістери не показувалися на очі, й навіть дочки поводилися як слід. Джорі привів Ар’ю, і Санса розмовляла з сестрою привітно та чемно.

— Турнір був надзвичайно розкішний, — зітхала вона. — Шкода, що ти не бачила. Як проходять твої уроки танців?

— Я вся побита, — задоволено оголосила Ар’я, показуючи великого бурякового синця на нозі.

— Ти, напевне, танцюєш поганенько, — засумнівалася Санса.

Пізніше, коли Санса заслухалася ватаги піснярів, що співали складне сплетіння кількох балад під назвою «Танок драконів», Нед оглянув синця сам.

— Сподіваюся, Форель не надто суворий до тебе, — мовив він до Ар’ї.

Ар’я стала на одній нозі. Останнім часом в неї виходило значно краще.

— Сиріо каже, що кожен синець — то урок, а кожен урок вдосконалює.

Нед скривився. Згаданий Сиріо Форель мав виняткову славу, його яскрава браавоська манера бою надзвичайно пасувала до тонкого клинка Ар’ї, та все ж… Кілька днів тому вона блукала замком з чорною шовковою пов’язкою на очах. То Сиріо вчив її відчувати вухами, носом та шкірою, а не очима, пояснила Ар’я. А до цього вона вчилася різних стрибків та перевертів.

— Ар’єчко, ти певна, що хочеш навчатися і далі?

Вона кивнула.

— Завтра ми ловитимемо котів.

— Котів, — зітхнув Нед. — Чи не було помилкою взяти того браавосця… Якщо хочеш, попрохаю Джорі навчати тебе далі. Або ж перемовлюся з паном Барістаном. Замолоду він був кращим мечником Семицарства.

— Я не хочу їх, — відказала Ар’я. — Я хочу Сиріо.

Нед скуйовдив долонею власне волосся. Будь-який пристойний майстер-мечник міг би навчити Ар’ю кількох ударів та основ захисту без оцієї дурні про сліпоходження, переверти в повітрі, стрибки на одній нозі… та він досить знав свою молодшу дочку, аби зрозуміти, що з тією випнутою щелепою сперечатися безглуздо.

— Як забажаєш, — мовив він. «Авжеж їй самій скоро набридне.» — Тільки будь обережна.

— Буду, — пообіцяла вона урочисто, перестрибнувши легко і вправно з правої ноги на ліву.

Пізніше, провівши дівчаток містом і відправивши спати — Сансу з мріями, а Ар’ю з синцями — Нед піднявся до своїх покоїв нагорі Башти Правиці. День був теплий, а кімната — закрита і задухла. Нед прочинив важкі віконниці, аби впустити прохолодного нічного повітря. Через Великий двір він побачив миготіння свічки у Мізинцевих вікнах. Вже звернуло з півночі, але вниз по річці веселощі тільки починали пригасати.