Роберт заревів зі сміху, і навіть Нед усміхнувся, згадавши юність.

«Саме з цим хлопцем я виріс біч-о-біч», подумав він; оце той Роберт Баратеон, якого він знав і любив. Якби ж довести, що Ланістери винні у нападі на Брана, що то вони вбили Джона Арина. Тоді б цей чоловік послухав. Тоді б Серсеї настав кінець, а заразом і Крулерізові. А якби князь Тайвин насмілився підняти захід на бунт, Роберт знищив би його, як знищив Раегара Таргарієна на Тризубі. Втішна картина так і стояла в Неда перед очима.

Цього ранку сніданок смакував Едардові Старку найсолодше за довгий час, і на обличчі в нього частіше з’являлася посмішка… аж поки не настала пора продовжити турнір.

Нед рушив разом з королем до бойовиська. Він обіцяв подивитися вирішальні герці разом з Сансою, бо септа Мордана почувалася недобре, а донька не хотіла пропустити кінець турніру. Супроводжуючи Роберта до королівського крісла, він помітив, що Серсея Ланістер з’явитися не зізволила, і місце біля короля залишилося порожнім. Це також додавало надії.

Він проштовхався до місця, де сиділа донька, в ту саму мить, коли сурми оголосили перший герць нового дня. Санса перебувала в такому захваті, що ледве помітила батьків прихід.

Першим виїхав на поле Сандор Клеган. Його попелясто-сірий обладунок вкривало оливково-зелене корзно. Разом із шоломом-собачою головою то була єдина прикраса, яку він собі дозволив.

— Сто золотих драконів на Крулеріза! — гучно оголосив Мізинець, коли на поле виїхав Хайме Ланістер на прегарному гнідому огирі. Коня вкривав чабрак з визолоченої кольчужної сітки, а сам Хайме блищав золотом з голови до ніг. Навіть його списа було зроблено з золотодерева Літніх Островів.

— Приймаю! — гукнув назустріч князь Ренлі. — Здається, Хорт сьогодні голодний!

— Навіть голодні хорти вміють не кусати руку, яка їх годує, — сухо зазначив Мізинець.

Сандор Клеган лунко захряснув шолома і зайняв своє місце. Пан Хайме кинув поцілунка якійсь жінці у посполитому натовпі, м’яко закрив забороло і поїхав до свого кінця поля. Обоє перехопили списи для бою.

Нед Старк не бажав би більшої насолоди, аніж бачити, як вони обидва вилетять із сідла. Але Санса аж тремтіла від хвилювання, блищачи сльозами на очах. Нашвидкуруч вибудуваний поміст здригнувся, коли коні ринули чвалом. Хорт нахилився уперед, спис його лежав міцно, мов укопаний, але Хайме останньої миті перед ударом спритно зсунувся у сідлі. Кінець Клеганового списа, не завдавши шкоди, відскочив убік від золотого щита з левовим гербом, а от спис Хайме вдарив точно у ціль. Держално розлетілося на друзки, Хорт похилився, намагаючись втриматися. Санса зойкнула. Простий люд нерівно загаласував.

— Я вже придумав, як витратити ваші гроші! — гукнув Мізинець до пана Ренлі.

Хорт заледве всидів у сідлі, та все ж не впав. Рвучко розвернувши коня, він повернувся ристю задля наступної сутички. Хайме Ланістер викинув зламаного списа і схопив нового, жартуючи про щось зі зброєносцем. Хорт стиснув коня острогами і знову пішов учвал. Ланістер рушив назустріч. Але цього разу, коли Хайме зсунувся у сідлі, Сандор Клеган зсунувся разом із ним. Обидва списи вибухнули трісками, і раптом гнідий без вершника потрусив геть у пошуках травички, а пан Хайме Ланістер покотився по землі, усе ще золотий, але трохи пом'ятий.

Санса мовила:

— А я знала, що Хорт переможе.

Мізинець почув її.

— Якщо ви знаєте, хто переможе у наступному двобої, то кажіть зараз, поки князь Ренлі мене не обчистив! — гукнув він дівчині. Нед посміхнувся.

— Шкода, що Біса з нами нема, — відповів Ренлі. — Злупив би стільки ж і з нього.

Хайме Ланістер зіп’явся на ноги, але розцяцькований шолом з левом перекрутився на голові й зім’явся при падінні, тож лицар не міг його зняти. Посполиті тюгукали і тицяли пальцями, шляхетне панство щосили, хоча й марно, придушувало смішки, а над усім Нед чув громовий регіт короля Роберта, гучніший за весь гармидер. Зрештою довелося відвести Лева Ланістерів, який зосліпу запинався на кожному кроці, до коваля.

До того часу на чолі турнірного поля зайняв місце пан Грегор Клеган. Він був велетенської статури — більшого за нього чоловіка Едард Старк ніколи не стрічав. Роберт Баратеон був добрячий здоровань, як і його брати. Не меншим виріс і Хорт. А ще у Зимосічі був простакуватий стайняр на ім’я Ходор, поруч з яким вони всі виглядали коротунами. Але лицар, прозваний Гора-на-Коні, височів би навіть над Ходором. Ближчий до восьми ступнів зросту, аніж до семи, він мав дебелі плечі й руки завтовшки з добрячі дерева. Бойовий огир здавався між його ніг дрібним бахмутиком, а спис у руці — держаком від мітли.

На відміну від брата, пан Грегор не жив при дворі. Він був одинак, рідко виїжджав зі своєї землі, хіба що на війну та турніри. Він був з князем Тайвином при падінні Король-Берега: тільки-но висвячений сімнадцятирічний лицарчук, вже тоді знаний за величезну статуру та неймовірну лють. Казали, що саме пан Грегор розтрощив голову принца-немовляти Аегона Таргарієна об стіну, а ще шепотілися, що він згвалтував його матір, дорнійську князівну Елію, перш ніж скарати її на горло. Та в присутності пана Грегора про такі речі ніхто бовкнути не смів.