— А яка тема твоєї дисертації?

— Епілепсія.

«Це через Анну», — подумав він.

— А ти збираєшся одружуватися? — спитав Лі з чарівливою посмішкою, яка позбавила запитання різкості.

— Ні.

— Шкода. Ти — єдиний кревний нащадок Александра.

— Я не вірю в такі речі, Лі. Усе це — застарілі та насправді незначущі поняття. До того ж є Доллі.

— Шкода, — сказав він, але в його голосі не відчувалося жалю.

— Це хіба що ти здумаєш зі мною одружитися, — сказала Нелл, виклично блиснувши очима.

— Та нізащо в мільйон років!

— А чому це? — спитала вона вимогливим тоном, зачеплена за живе.

— Ти — надто колюча й агресивна, а я — не той чоловік, котрий згладжуватиме твої гострі кути. Я віддаю перевагу лагіднішим жінкам.

— І ти вже вибрав собі саме таку жінку?

— Ні. Жінок не вибирають. Жінки вибирають.

Відчувши до нього симпатію, вона нахилилася вперед.

— Так, гадаю, ти маєш рацію.

— А що ж сталося з тим хлопцем, якого ти вподобала?

— О, то було так давно, мені було лише шістнадцять. Його мало шляк не трафив, коли він дізнався, що я така молода. Тому я швидко вшилася, доки багаття не розгорілося.

— А чи можна знову викресати іскру?

— Ні, особливо тепер, коли тато загинув. Я буду як зрадниця.

— Як так?

— Цей хлопець виявився лейбористом з парламенту Нового Південного Уельсу. Аж зі штанів вистрибував від свого соціалізму, як і татко — від свого капіталізму. — Вона зітхнула, і на її обличчі з’явився замріяний вираз. — Та все ж він мені подобався! Набагато менший на зріст, аніж ти, але він би дав тобі чортів на рингу, точно кажу.

— Це хіба що тоді, — посміхнувся Лі, — якби він навчився всіх отих китайських штучок, яких ти навчилася для самозахисту.

Остання воля й заповіт Александра були новими документами, зробленими лише через два дні після смерті Анни — тобто до зізнання Лі, що стало для нього великим полегшенням. За все, що було в заповіті, Лі не міг винуватити себе, хоча його дивувало: чому Александр не змінив його, коли дізнався про зв’язок Лі з його дружиною? Шість із семи акцій «Апокаліпсис Ентерпрайз» відходили до Лі; сьома залишалася Рубі, і це означало, що тепер усі тринадцять акцій підприємства розподілялися таким чином: сім — Лі, дві — для Рубі, дві — для Суня, і дві — для Констанції Дьюї. Лі ставав головним акціонером та безсумнівним босом.

Елізабет, Нелл та Доллі отримали кожна по п’ятдесят тисяч фунтів річного доходу, виплачуваного з прибутків чи трастових фондів, останнє мало вирішуватися радою директорів.

Джим Самерс отримав сто тисяч, сестри Вонґ — кожна по сто тисяч, а кухар Чанг — п’ятдесят тисяч. Александр висловив побажання, щоб Сунь По залишився міським мером, і заповів йому п’ятдесят тисяч фунтів. Теодора Дженкінс отримала двадцять тисяч фунтів та документи на її колишній будинок.

Десять тисяч акрів гори Кінрос були власністю компанії, але Елізабет отримувала право тимчасового володіння цією ділянкою аж до своєї смерті, після чого земля знову відходила до компанії. Усі спадкові виплати готівкою звільнялися від податку на спадщину і мали виплачуватися з особистих фондів Александра.

Його приватні накопичення, колекція творів мистецтва, рідкісні книжки та вся власність на його ім’я залишалися тим дітям Елізабет, яких вона зможе мати після його смерті, і цей пункт не зрозумів ніхто, і Лі також. Що ж передчував, що хотів сказати цим Александр, бо він іще не знав про їхні стосунки, коли складав цей заповіт? Може, це в такий спосіб він дав зрозуміти Елізабет, що йому дуже шкода і що вона вільна одружитися знову?

— Я така рада, що тягар прийшовся на тебе, Лі, — зауважила Нелл.

— А я — ні. Я такого й не чекав, чесно кажучи.

— Тепер ти за руки й ноги прив’язаний до «Апокаліпсис Ентерпрайз». Гадаю, батько умив від мене руки, коли я зайнялася медициною.

— Так — як від хранительки його досягнень та здобутків, але я б не став називати п’ятдесят тисяч фунтів на рік умиванням рук.

— Ти ж не знаєш, я сподівалася, що він надасть кошти на будівництво шпиталю для психічно хворих.

Лі через силу посміхнувся.

— Якщо ти дійсно йому таке сказала, то це вже саме по собі стало причиною відмови. Александр визнав би це за спробу боротися з вітряками, мало б це стосунок до Анни чи не мало.

— Так, саме так він би й учинив, еге ж? Цілковитий прагматик.

— Я б не сказав — ти лишень поглянь на суму, яку він заповів Теодорі!

— Я рада, що він про неї згадав.

— Я також.

— А які його особисті статки, Лі?

— Величезні. Такі величезні, що виплати спадщини готівкою та податкові стягнення будуть просто непомітними.

— Усім дітям, які можуть народитися у мами після його смерті… Але ж він знав — ми всі знаємо! — що їй не можна мати дітей! Що ж станеться з його особистою спадщиною, якщо у неї не народяться діти?