Колода сама керувала генератором!

Усе було гранично автоматизовано в цій чудовій установці. Тунгусов запевняв, що тільки на перший час потрібна буде людина, щоб остаточно перевірити правильність монтажу, а потім приміщення можна буде замкнути, вологий матеріал сам себе обслуговуватиме, проходячи на конвейєрі з одного отвору в другий і висушуючись на ходу.

З кожним днем споруда ставала більш завершеною, суворою, витонченою. Окремі частини її виготовляли у другій половині приміщення, перетвореній на слюсарну майстерню. Спочатку деталі займали багато місця, люди тіснили одне одного. Тепер, оброблені остаточно, відшліфовані, блискучі, вони займали свої місця, начебто арифметично складалися, входили одна в одну, перетворювались у щось нове, ціле, в суму.

Ставало просторо. Майстерня потроху зникала.

Конвейєр був уже перемірений. Кілька десятків колод проповзли через цех, переступивши півколо провалу.

Микола орієнтував усю споруду саме на колоди — найбільш ризикований об’єкт сушіння. Усі інші форми деревини сушити було б тоді неважко. Він, як і Федір, дивився на широке майбутнє цієї установки.

Нарешті привезли лампи. Усе, що залежало від «зовнішніх зносин», було вже одержано, перевірено, заприбутковано.

Микола зразу ж поставив лампи на стенд, що стояв у майстерні, і почав «ганяти» їх у різних умовах, на різних режимах. Перевірка тривала з ранку до вечора, і в цей день не тільки вся бригада, але Храпов, і Вольський, і Ганна майже не виходили з цеху. Микола, як завжди в таких випадках, працював мовчки, нікого не підбадьорюючи. Загальне тривожне хвилювання зростало, і ввечері, досягнувши максимуму, раптом впало до нуля, змінившись безмежною радістю, — Микола сказав своє звичне: «Все гаразд». Ніякої каверзи цього разу не знайшли. Очевидно, нарком зробив відповідні висновки і з інформації Тунгусова, і з красномовного інциденту з професором Акуловим.

І от генератор, оповитий густими металевими сітками для захисту людей від його небезпечних випромінювань, здобув, нарешті, своє високочастотне серце. Воно ще не билося. Воно ще не було навіть теплим. Але вже відчувало на собі дзюркотливий душ водяного охолодження.

Ранком, приходячи в новий цех фабрики, Микола вже не поспішав, як раніше, до чергової деталі споруди, що в цей момент народжувалася з металу в гудінні верстатів. Він одходив у куток до високої шафи трансформатора і звідти дивився на всю споруду уважно і з хвилюванням, як художник дивиться на свою картину, в якій ще бракує кількох мазків. Виходить чи ні?

Так, вийшло те, чого хотів Тунгусов. Це буде не лише машина, яка почне працювати, ні, це буде втілення його думки, свідчення перемоги людини над непокірними силами природи. І всіма своїми зовнішніми формами, рухами, навіть звуками вона повинна відбивати цю витончену могутність людської думки!..

На мережчаній кахлі підлоги біля машини вже не було густого нальоту металевого пилу, масла, бруду. Світлий простір розширювався. Комсомольці перестали курити біля конвейєра. В кутках з’явились урни.

Тунгусов чудово знав, що через три дні все буде готове, і тоді можна випробувати машину. Але він мовчав, і ніхто не питав його про це. Якась мовчазна згода змушувала бригаду не говорити про кінець, про випробування. Тільки директор, який заходив тепер щодня помилуватися спорудою, тривожно питав Тунгусова, чомусь відводячи його вбік:

— Ну, як із строком? Впораєтесь?

— Впораємось, — лаконічно відповідав Тунгусов.

— Коли ж гадаєте?.. Адже перевірити треба заздалегідь, а то мало що…

— Нічого не буде, Тимофію Павловичу. І перевіримо вчасно, і пустимо в строк.

Це сталося несподівано для всіх. Одного разу вдень, коли бригада здавала Решеткову тільки що закінчений монтаж вентиляційної системи, Тунгусов підійшов до них, узяв Федора за плечі і сказав просто:

— Ну, що ж, хлопці, давайте спробуємо!

Усі зрозуміли його відразу й затихли. Одну із заготовлених заздалегідь колод було покладено на лоток конвейєра зовні приміщення.

Тунгусов і Решетков востаннє уважно оглянули всю установку.

— Треба подзвонити Ганні, — стиха напівзапитливо сказав Федір.

— Звичайно, подзвони, — швидко відповів Микола: він теж у цей момент думав про Ганну і чомусь не наважувався сам викликати її.

Увійшовши в цех, дівчина відразу зрозуміла все з урочистого вигляду робітників бригади, що розтяглися групою вздовж установки, і з пози Тунгусова, який стояв біля пульта генератора по другий бік конвейєра.

— Хочемо випробувати, що в нас вийшло, — якось зніяковіло промовив Тунгусов і ввімкнув рубильник.

Усе інше сталося само собою. Поступово почали наповнюватись вогнем лампи, заховані за решітками екранів: загули, як вулики, трансформатори, зашуміла вода, унизу, в провалі, над самою стрічкою конвейєра задзижчав пропелер вентилятора.

Микола, заклавши руки в кишені, стежив за стрілками приладів, на яких червоними рисочками були вказані наперед визначені режими роботи генератора. Стрілки одночасно підійшли до заданих меж.

У ту саму мить, тихо зашурхотівши роликами, рушив конвейєр. Дверцята, що закривали вхідний отвір у стіні, відскочили вгору, і з-за них швидко виплив окоренок колоди. Але, підійшовши до провалу, колода, наче злякавшись, майже зупинилась і почала поволі, з острахом заходити у простір між тремтячими пластинами конденсатора.