Гірше було Наталі. Вона раніше за інших звикла до повернення Ганни з небуття, а Федір був так далеко! Звичайно, Федір уже знав усе, але як нестерпно довго йшли листи до нього і від нього!..

Незабаром Риданові подзвонив нарком. Йому треба було влаштувати негайну консультацію з Тунгусовим з приводу одного «дуже цікавого» винаходу. Але він просив дозволу самому приїхати разом з винахідником на Ординку.

— Хочу, нарешті, побачити вас усіх, — сказав він. — Приїду ввечері на годинку відпочити, подихати вашим живлючим повітрям. Можна?

Професор негайно зібрав усіх і оголосив аврал. «Це щось воно неспроста», — подумав він.

Увечері, ледве риданівці встигли підготуватись до зустрічі, внизу пролунав енергійний, короткий дзвінок.

Нарком увійшов разом із худорлявим білявим юнаком. Риси обличчя юнака свідчили про те, що йому довелося чимало пережити на своєму недовгому віку. Увага господарів, які вийшли назустріч гостям, збентежила його.

— Привіт чаклунам двадцятого століття. Оце тільки зараз я знайшов для вас влучну назву, — весело говорив нарком, міцно потискуючи всім руки. — Знайомтеся з новим товаришем. Доручаю його вам, Ганно Костянтинівно, він розмовляє тільки німецькою мовою і треба, щоб Микола Арсенович обмізкував ідею, яку він пропонує. Так що будете перекладачем.

— Він німець? — тривожно спитала Наталя. Нарком розсміявся.

— Ну й що ж, що німець? Німці різні бувають. Тиснучи руку професорові, юнак пильно вдивлявся в нього, ніби пригадуючи.

За порадою Ридана, Ганна запросила його в кабінет до Миколи, щоб там без перешкод швидко закінчити справу. Наталя рішуче приєдналась до них. Стривожена похмурими спогадами, вона пильно стежила за іноземцем.

— Десь я бачив його… — пробурмотів Ридан, коли вони вийшли. — Цінний винахід?

Нарком не поспішав з відповіддю.

— Зараз справа не так у винаході, як у самому цьому юнакові, — сказав він. — А втім, зачекайте, зараз там усе з’ясується, і вони прибіжать сюди. Це я вашим хлопцям вирішив піднести сюрприз. Давайте поки що поговоримо про інше. Скажіть, ви дуже зайняті зараз?

…Тим часом у кімнаті Миколи відбувалося ось що. Молоді люди розташувалися біля письмового стола. Перед німцем поклали папір, олівці.

— Треба б з ним познайомитися спершу, — сказав Микола, — цікаво, що за людина. Спитай, Галю, де він працює.

— Поки ще ніде, — відповів він. — Я тільки недавно прибув до Радянського Союзу. Я антифашист.

— Ви винахідник? Інженер?

— Ні. Я радіотехнік. Але я знаю про один винахід, який може дуже стати в пригоді Радянському Союзові.

Друзі перезирнулись. Щось подібне говорив і Віклінг.

Насторожена увага присутніх явно бентежила й гнітила гостя. Він сидів, видно, у звичній позі, затиснувши долоні між колінами, і намагався ні на кого не дивитись.

Раптом обличчя його змінилося. Він швидко підвівся з крісла і, перехилившись через стіл, подивився на стіну: там висіли куесель-картки Миколи, найяскравіші докази його «ефірних» перемог.

— Ви короткохвильовик?! — вигукнув він, звертаючись до Миколи.

— Так, — відповів той.

— Eu 2 bd?

— Це мої позивні…

Німець схвильовано провів долонею по чолу. Потім схопив олівець.

— Ви знаєте це? — і він написав великими літерами на аркуші паперу:

— Так це ви?! — Микола схопив його за руку. Очі юнака сяяли. Дівчата заплескали в долоні: відразу все стало зрозумілим.

Наталя навстіж розчинила двері і вибігла в їдальню з криком:

— Це він! Костянтине Олександровичу, це наш німець! Той самий!

…І ось уже вони сидять за столом, над яким немало попрацювали тітка Паша з Наталею та Ганною, за бокалами ароматної імеретинської «Ізабелли», привезеної наркомом. Він жвавий, веселий, видно, що він, справді, відпочиває душею серед нових друзів, які припали йому до серця.

Пильно вдивляється він в обличчя Ганни.

— Ось заради кого я головним чином приїхав… Лазар воскреслий! Адже це справжнісіньке чудо! Ви відчуваєте?

— Не так відчуваю, як розумію, — посміхається Ганна.

— Виходить, ніяких наслідків?

— Професор запевняє, — серйозним тоном повідомляє Микола, — що смерть взагалі трохи… «підбадьорює» людину.

Нарком сміється.

— Виходить, так воно і є. Повинні вірити: він — чудотворець, він знає.

Поступово розмова стала спокійнішою, стриманішою. Нарком непомітно спрямовує її в потрібне русло. Обережними питаннями він змушує Ганну вперше так жваво й докладно розповісти про власну загибель. Микола і Наталя з хвилюванням пригадували і час від часу доповнювали та виправляли одне одного, тільки тепер вони зрозуміли деякі подробиці того страшного вечора й ночі на Уфі; Ридан захопився на кілька хвилин своїми ідеями про владу людини над власним організмом і розкривав таємниці «воскресіння» дочки, нікому ще не розказані…