Це було несподіване ускладнення. Через півтора місяця їхня мандрівка ще не могла закінчитись.

— А куди ви, власне, поїдете, де той завод? — спитала Ганна.

— Далеко, біля Уфи, кілометрів сто на північний схід.

— Дозвольте, — втрутився Федір, — на північний схід, виходить, десь недалеко від річки Уфи… А який пункт?

Віклінг назвав. Федір вмить відшукав це місце на карті.

— Ну, звичайно! Майже на самому березі. Товариші, усе ясно: поїдемо на Уфу. Дивіться, ось Красноуфімськ, звідси виходимо і їдемо вниз до самого гирла, до міста Уфи. Тут буде… кілометрів шістсот! Дивіться — гори, річка майже не судноплавна… А тут, проти вашого заводу, ми й будемо приблизно через півтора місяця. Якщо вам потрібно точно, підженемо. А два дні поживемо на річці, почекаємо вас. Ну, поїдемо?..

Ніч.

Вікно в сад розчинене навстіж. За вікном — гроза. Дощ шелестить у гілках лип, інколи з поривами вітру вривається в кімнату, квапливо ляскаючи по підвіконню.

Ридан не спить. Він неспокійно совається в своєму кріслі біля письмового стола: то відкидається назад, то схиляється над чималим стосом списаних аркушів. Це той самий рукопис, у якому буде сказано все — і те, чого Ридан не встиг сказати тоді в Будинку вчених.

Аркуші рукопису поривчасто злітають і лягають ліворуч. Ридан переглядає то одне, то інше місце, читає окремі уривки рукопису, інколи робить помітки на полях..

«…Геніальний фізіолог нашого часу академік Павлов розкрив таємницю регулюючої діяльності мозку. Ми знаємо тепер, що основу цієї діяльності становить процес утворення рефлекторних зв’язків між різними точками мозку. Стало зрозумілим, як будь-які зміни в навколишньому середовищі відбиваються на функціях організму, як визначається поведінка, як створюються уявлення. Все це наслідки якихось зв’язків між елементами мозку, що сприймають подразнення, і тими, що керують функціями.

А втім, що це за зв’язки? Яким шляхом подразнення від збудженого нервом мозкового центру вмить переноситься до певного регулюючого центру? Яка фізична природа цього зв’язку?

Сучасна фізіологія не дає відповіді на ці питання.

Тепер, коли ми довели, що в основі діяльності мозку лежать електромагнітні коливання ультрависокої частоти, нам легко найти потрібні відповіді. Зв’язок між окремими елементами мозку здійснюється внаслідок електричного резонансу, так само, як встановлюється радіозв’язок між антенами передавача й приймача. Але приймальні елементи мозку набагато досконаліші, ніж сучасні радіоприймачі: вони здатні самі настроюватися в резонанс під впливом зустрічної хвилі (в межах деякого діапазону мікрохвиль)».

Два аркуші перелітають ліворуч. І знову читає Ридан окремі місця, нервово постукуючи товстим кольоровим олівцем по бювару.

«…Таким чином, можна сказати, що коли б радіотехніці пощастило створити фізичне джерело біологічних хвиль (генератор), то ми дістали б можливість привести в дію будь-який активний елемент мозкової речовини, а отже, і викликати в організмі будь-які властиві йому функції. Для цього досить було б подіяти на голову людини променем генератора, настроєного на певну елементарну хвилю, фізіологічне значення якої заздалегідь з’ясовано. З усіх незліченних елементів мозку, охоплених дією променя, резонуватиме лише один: той, який сам здатний збуджувати дану хвилю. На всі інші елементи мозку промінь не впливатиме…»

Далі йшов розділ «Про потужність мозкових імпульсів».

І висновки:

«…Викладене вище дає можливість зробити висновок: нормальна інтенсивність променистої енергії, яку виробляє мозок, настільки незначна, що не може бути уловлена жодним із сучасних фізичних методів. Це аж ніяк не перешкоджає їй чинити могутній вплив на приймальні елементи мозку, спеціально для цього пристосовані природою. Сила впливу пояснюється граничною здатністю приймальних апаратів мозку резонувати на хвилю, що доходить до мозку.

Проте як ми побачимо далі, потужність мозкових імпульсів не завжди однакова…»

Ридан перегортає багато сторінок, знаходить місце, де вгорі написано: «Про поширення променистої енергії за межі мозку». Розділ зветься: «Факти». Він уважно переглядає його.

«Таким чином, ми ознайомилися з великою групою фактів, яких не можна пояснити з точки зору положень сучасної біології. Справді, візьмемо наведені нижче свідчення Фабра про безперечний зв’язок між комахами, які перебувають на відстані кількох кілометрів одна від одної, приклади дивного гіпнотичного впливу змій на жаб, птахів і ссавців, подібні ж факти з життя риб, нарешті, цілий ряд явищ, зв’язаних з поведінкою та уявленнями людини під впливом так званого навіювання або просто пильного погляду — всі ці факти не знаходять собі достатньо задовільного пояснення в нашій науці. Ще й досі лишається нерозгаданою суть гіпнозу. Значення дуже багатьох таких самих загадкових фактів заведено «пояснювати» такими термінами, як «інтуїція», «інстинкт», які нічого по суті не пояснюють.

Усі розглянуті нами явища одного порядку. Ми бачимо, що вони дуже поширені в тваринному світі і, очевидно, свідчать про існування якоїсь цілком нової для нас сфери проявів життєдіяльності організму. Можна тільки дивуватися, з якою упертістю наука досі ігнорувала цю сферу. Однак на підставі будь-якого з зазначених явищ, підданих серйозному науковому аналізові, можна зробити висновок про існування променистої енергії мозку, яка поширюється далеко за межі його оболонки.

Серед наведених вище численних фактів, обслідуваних мною особисто більш-менш об’єктивно і обережно, помічено ряд випадків, у яких вплив одного мозку на інший виявлявся на досить значній відстані. На підставі цього постає питання: чи імовірно, щоб імпульси мозку, зовсім незначні за своєю потужністю, могли переборювати такі величезні простори, не втрачаючи своєї дієвості? На перший погляд, це здається неможливим.