Шель незадоволено похитав головою: до початку розмови його не попередили про це. Запитально глянув на Джонсона.

— Ти ще говоритимеш з комісаром, Пауль?

— Мабуть, ні. Події цієї ночі я виклав у рапорті. Сьогодні вранці прийшов раніше, і ми все обговорили. Якщо ти скінчив, то ходімо разом.

Шель звернувся до Візнера:

— Протокол можна вже підписати?

— Боюся, що ні, — мовив Візнер, — Якщо ваша ласка, зайдіть пізніше. Буду вам дуже вдячний.

— Гаразд! Зайду після обіду.

Шель приязно глянув на комісара. Відчував, що цій людині можна вірити. І згадав, що Кароліна казала про Візнера: здібний, освічений, міг би бути прокурором. Але його не вважають за «свого». Здається, він був колись в'язнем концентраційного табору…

— Ти задоволений перебігом справи? — перервав роздуми журналіста Джонсон, коли вони вийшли на вулицю. — Мені здається, що події останньої ночі поклали край цій неприємній історії.

— Правду кажучи, не знаю, що й думати. А втім, може, ти й маєш рацію. Мабуть, треба змінити знак питання на крапку.

Джонсон енергійно підтакнув.

— Такі справи завжди викликають сумнів, — сказав він. — Ми знаємо, що сталося, але не знаємо, як до цього дійшло; знаходимо більш чи менш переконливі докази, вгадуємо обставини, за яких відбувались окремі події, і ліпимо з них змістовне ціле. В даному разі збирати докази було особливо важко. Головні герої драми — Менке і Траубе — мертві. Зрештою, мабуть, нема потреби займатися цим далі — адже винуватець дістав заслужене покарання. — Помітивши вагання Шеля, він додав: — Приходь сьогодні до нас раніше. Може, хоч цей вечір буде по-справжньому спокійний і приємний.

— Добре, Пауль, дякую. Загляну до тебе по обіді. Адже завтра я виїжджаю з Гроссвізена. Мені ще треба побувати у Франкфурті, щоб зібрати й доповнити матеріал для репортажу.

Попрощавшись з Джонсоном, Шель попрямував у лікарню до Лютце. Час відвідин хворих був визначений на другу половину дня, але журналіста пропустили, коли він пояснив, що виїздить з міста.

Лютце почував себе краще. На обличчі, яке доти було сіре, просвічував слабенький рум'янець. Лютце дивився на Шеля з неприхованою цікавістю.

— Я думав, що ви забули, — сказав він.

— Про що? — спитав Шель, сідаючи край ліжка.

— Про горілку.

— Не забув, але не приніс. Мені б не хотілося порушувати правила лікарні.

— Тоді чого ж ви прийшли?

— Так важко догадатися?

— Важко!

— Лютце! Не прикидайтесь дурником. Мене цікавлять відомі вам факти. А щоб розвіяти ваші побоювання, я розкажу про останні події.

Хворий знизав плечима. Підібгав подушку, зручніше вмостився на ній, недовірливо усміхаючись, глянув на журналіста.

— Пригадаймо, що чемодан, який ви однесли на вокзал, дав вам Леон. Побоюючись, що хтось примусить вас сказати, де він, ви надіслали багажну квитанцію поштою. Після деяких труднощів ми розшукали чемодан. Папери, що були в ньому, свідчили про досліди доктора Шурікке на в'язнях табору Вольфсбрук. Порівнюючи писані рукою помітки на цих паперах з почерком доктора Менке, ми дійшли висновку, що це одна й та ж особа. Непередбачені події спричинилися до того, що папери загинули. А проте доктор дістав по заслузі. На жаль…

— Що на жаль? — вигукнув Лютце, підхоплюючись на ліжку.

— Доктор Менке загинув під час спроби втекти.

— Він мертвий?

— Мертвий. Справу веде комісар Візнер. Після обіду до Гроссвізена приїдуть представники з Бонна. Цього досить, щоб розв'язати вам язика?

— Чого, власне, ви хочете від мене? Менке чорти взяли, хоча й ждали того надто довго. Що лишилося ще нез'ясованим?

— Смерть Леона.

— Йому вже ніщо не допоможе.

— Коли ви бачилися востаннє?

Лютце втупив погляд у лампу, що звисала зі стелі, і мовчав.

— Чоловіче! — гукнув журналіст. — Намагаючись з'ясувати цю дивну справу, я, іноземець, встряв у неабияку історію, а ви, його приятель…

— Гаразд, гаразд! — перебив хворий. — Перестаньте філософствувати. Лютце не такий дурний, як дехто думає. Коли не хоче говорити, то, певно, так треба. Ви приїхали і поїдете, а я лишуся.

— Пане Лютце, — почав Шель знову, — можна укласти угоду: ви відповідаєте на мої питання або, ще краще — розказуйте все, що вам відомо, а потім разом погодимо, що і як робити далі, коли взагалі можна скористатися з цих відомостей.