І Арем не в чарах,

І я не в хмарах.

Гори сліз,

Над головою дощовий бриз.

Бог те вислухає й скаже,

Що, зробити це все зможе.

І лиш зробить зауваження,

Що минуле вже не повернуть.

Та мені вже все рівно,

Бо не хочу бути відьмою.

Це бездна, дно,

Краще бути німою:

Ніж нечистою,

Ніж чорною,

Ніж злою,

Ніж проклятою.

Бог сплеснув у долоні,

Я закрила очі.

І знов у кохання полоні,

Я, що кожної ночі.

Про минуле забула,

А якби пам'ятала

Якою я була,

Що, коханою Арема стала,

Була б від щастя я розтала.

9

Я люблю тебе,

А ти мене ні.

Гадала за роки пройде,

Та не пощастило мені.

І в снах ти марився -

Принцом на коні.

Що ночі снився,

Я прокидалася "О ні".

Я мріяла про диво,

Дивлячись на небо.

Пила пиво,

Не вино бо

Закінчилося вечора того,

Коли я сумувала.

Скажеш ого,

Бо я скількись бутилок відкривала.

А від чого сп'яніла

Сама я не скажу:

Чи від того, що коли бачила тебе мліла, Чи все ж від вина.

І пиво закінчилося,

Ну горілки я не п'ю.

І тут я схаменусь,

Я ж здоров'я гублю.

Гублю, убиваю,

В алкоголі топлю.

Ночами ридаю,

В сумліннях томлю.

А заради цілі

Нічого не роблю.

Мої думи на це невмілі,

Цим надії свої гублю.

І найменший шанс,

Піде по світу гуляти.

Піде та не вернеться...

Тепер буду знати.

Кажуть є в Арема дівчина,

Далеко за селом.

Кажуть любить він її сповна.

І збирає металолом:

Щоб, возити її по кафе,

По ресторанам і по клубам.

Носить вона галіфе,

Міні, а сама бам-бам.

Знань зовсім не має.

Батько її олігарх.

Вона в сукнях все кружляє.

А старання Арема на прах:

Бо хоч вік працюватиме,

20 мільйонів не здобуде.

І любові її не матиме,

Так це все і буде.

Не красива кажуть люди,

А пластичну операцію -

Робити не дозволяють.

Вони мають рацію,

За здоров'я переживають.

Пилинки з Сніжани здувають,

Раби всі для неї -

Яким вона не дає жить.

Може їх посварю,

Бо хочу бути нею.

Дурниць їй наговорю,

Бо хочу бути з ним.

Та, що я марю,

Себе я з ним не бачу.

Та бажанням горю,

Бути з ним хочу.

Думками вже зізналась,

В горі в печалі.

Що, я закохалась,

У хлопця зі сталі.

Я не в сенсі сильного,

Я не в сенсі врівноваженого.

Я в сенсі байдужого,

І незвичного.

І горю бажанням пустим,

Бути з тим

Хто не розуміє мій світ.

І не зрозуміє ще мільйони літ.

І скільки мені страждати?

Кажуть треба

Три роки перечекати,

І любов сама мине.

Кажуть любов це хвороба.

І зараз я її раба.

І чи воно мені треба?

Так вирішили мучити,

Але хто і навіщо?

Бо не можу навіть мріяти,

Тяжко на душі, що

І жити бажань нема.

Але я мушу - а навіщо?

І наступила тьма,

У серці моєму.

Напишу я листа,

Щоб освітлити душу.

Використаю до ста:

Виразів, фраз та слів.

Передам душу,

Почуття свої усі.

Я просто мушу

Терпіти біль,

Біль, біль, біль лиш біль.

Лист(мій)

" Травнева зірка рано встала, І 33 найбажаніших бажання

У феї забажала.

А фея їй сказала:

– Досить жалюгідних думок,

Висловів і фраз.

Досить думати про замок,

З видом на Париж.

– Зірка глянула на неї,

Заридала і упала.

А я бачила її,

І бажання загадала.

Загадала, щоб збулося,

Збулося неможливе.

Щоб воно в світ втілилося,

І радість несло.

Я тобі усміхнулась,

Та ти відвернувся.

Я сказала привіт,

Та ти оглянувся.

Я хотіла привернути увагу,