Телевізор цікавив його менше. Втім, хоч і не дуже охоче, він щотижня дивився «Життя тварин». Газелі та лані, ці граціозні ссавці, проводили свої дні у постійному страху. Леви й пантери перебували у стані тупої апатії, що переривалася короткими вибухами жорстокості. Вони вбивали, роздирали, пожирали слабких, старих і хворих тварин, а потім знов поринали в безглузду сонливість, прокидаючись хіба що через напади дрібніших паразитів, що гризли їх ізсередини, та в свою чергу ставали тлом для репродукції вірусів. Між дерев повзали змії, хапаючи своїми отруйними зубами птахів та ссавців, якщо тільки чийсь хижий дзьоб не розривав на шматки їх власне тіло. Поважний, дурнуватий голос Клода Дарже супроводжував ці жорстокі сцени коментарями, сповненими нічим не виправданого захоплення. Мішель здригався всім тілом від огиди. У ці хвилини він також відчув, як зростає в ньому незаперечна впевненість: загалом дика природа як вона є — не що інше, як найбільша мерзенність та підлість; дика природа в її цілісності — не що інше, як виправдання тотального руйнування, всесвітнього геноциду, а місія людини, певно, й полягає в тому, щоб довести цей голокост до остаточного кінця.

У квітні 1970–го «Піф» вийшов з новою штучкою, яка мала додати деякої популярності і закарбуватися в пам’яті читачів. То був так званий «порошок життя». До кожного номера додавався пакетик з ікрою малюсіньких морських рачків Аrtemia salinа. Впродовж кількох тисячоліть ці організми перебували в анабіозі. Процедура для їх оживлення була досить складною: слід було три доби відстоювати воду, потім підігріти її, всипати вміст пакетика й акуратно збовтати. В наступні дні треба було тримати посудину біля джерела світла та тепла, регулярно додаючи туди воду належної температури, компенсуючи таким чином випаровування; обережно перемішувати рідину, щоб наситити її киснем. За кілька тижнів у пляшці кишіла сила–силенна напівпрозорих рачків, не дуже апетитних, але безперечно живих. Не знаючи, що з ними робити, Мішель урешті–решт виплеснув їх у Гран–Морен.

У тому ж номері на двадцяти сторінках, присвячених пригодницьким оповіданням, дещо розповідалося про ті обставини юності Рагана, що за доісторичних часів зробили його самотнім героєм. Коли він був ще дитиною, через виверження вулкану загинуло його плем'я. Його батько, Крао Мудрий, помираючи, залишив йому у спадок лише намисто з трьома кігтями. Кожен з тих кігтів символізував якусь чесноту «тих, хто ходить прямо», тобто людей. Там був кіготь чесності, кіготь мужності та найважливіший — кіготь доброти. З того часу Раган носив це намисто, намагаючись бути гідним того, що воно значило.

Їхня садиба в Кресі на всю довжину була обсаджена черешнею, садочок був трохи меншим, ніж в Йонні. Мішель і тут читав «Всесвіт» та «Сто питань про…». Коли хлопчику виповнилося дванадцять, бабуся подарувала на його день народження набір «Юний хімік». Хімія була набагато привабливішою, ніж механіка чи електрика: таємничішою та різноманітнішою. Хімікати лежали у своїх коробках, різні за кольором, формою та фактурою, наче навік розлучені істоти. Проте варто зіштовхнути їх між собою, і почнеться бурхлива реакція, миттєво створюючи нові сполуки.

Одного липневого дня, коли він як завжди читав у садочку, Мішель усвідомив, що хімічні основи життя могли б бути цілком іншими. Ту ж саму роль, яку в складі молекул живої плоті відіграють молекули вуглецю, кисню та азоту, могли б виконувати молекули з тією ж валентністю, але більшою атомною вагою. На іншій планеті, за інших температурних умов та сили тяжіння, молекули життя мали б містити в собі кремній, сірку і фосфор або ж германій, селен і миш’як, а то ще й олово, телур і сурму. Не було нікого, з ким він міг би обговорити ці речі, а тому на його прохання бабуся купила йому кілька книжок з біохімії.

Перші спогади Брюно належали до його чотирьох років; то були спогади, пов’язані з його приниженням. У той час він ходив до дитячого садочка у парку Лаперльє в Алжирі. Одного осіннього дня вихователька пояснювала хлопчикам, як робити гірлянди з листя. Дівчатка чекали, сидячи на пагорбку; вже тоді в них виявлялися перші ознаки тупої бабської покірливості; майже на всіх були білі платтячка. Земля була вкрита золотавою ковдрою з листя, переважно каштанів та платанів. Його товариші, один по одному завершуючи свої вироби, підходили кожен до своєї обраниці, щоб оповити гірляндою її шию. У нього ж нічого не виходило, листя кришилось у його руках, все розпадалось. Як пояснити їм, що він потребує любові? Як пояснити це без листяної гірлянди? Від люті він розридався; вихователька не прийшла йому на допомогу. Все скінчилося, діти повставали зі своїх місць і подалися геть із парку. Невдовзі той дитячий садочок закрився.

Його дідусь та бабуся жили в дуже гарному помешканні на бульварі Едгара Кіне. Будинки буржуа в центрі Алжира були збудовані у тому ж стилі, що й паризькі будівлі епохи Наполеона III. Помешкання перетинав величезний двадцятиметровий коридор, що вів у вітальню з балконом, звідки можна було помилуватися зверху на біле місто. Навіть через багато років, ставши розчарованим сорокарічним буркуном, Брюно часто бачив перед собою цю картину: йому чотири роки, він щосили тисне на педалі триколісного велосипеда, прямуючи темним коридором до відчинених дверей балкона. Мабуть, саме тоді він спізнав найбільше земне щастя.

У 1961 році дідусь помер. У нашому кліматі труп ссавця чи птаха спочатку приваблює деякі види мух (Мusса, Сurtоnеvrа) тільки–но він почне розкладатися, нові біологічні види вступають у гру, а саме Саlliphora і Lucilia. Під дією бактерій і травних соків, що їх виділяють хробаки, труп більш–менш розріджується, перетворюючись на середовище маслянокислого та аміачного бродіння. За три місяці мухи завершують свою справу, поступаючись місцем команді жорсткокрилих комах з роду Dermestes та лускокрилих метеликів Aglossa pinguinalis, які переважно живляться жирами. Під час бродіння білкової матерії її споживають личинки Piophila petasionis та жорсткокрилі роду Соrynetes. Труп, що розрідився, ще містить певну кількість вологи, стаючи надалі вотчиною кліщів, які висмоктують з нього останню сукровицю. Висушений таким чином та муміфікований, він стає житлом для нових користувачів — личинок хутряного шкіроїда та шкіроїда–антренуса, гусениць метеликів Аglossa cuprealis та Tineola bisellelia. Вони й довершують цикл.