— Зараз десята ранку. Ми в Сан-Франциско, в бухті, просто перед собою ти можеш бачити міст Золоті Ворота, а я Квінн Томпсон, — піддражнив її він.

— Привіт. А я Меггі Дартман, — вона підхопила гру. — Чи не зустрічала я вас в Амстердамі? Чи не є ви власником славетного «Нічного польоту»? Чи я все це бачила вві сні?

Усе це справді видавалося сном, який зараз уже минув.

— Вам щось наснилося, — запевнив він її.

Стюардеса запитала Меггі, що вона хоче на сніданок, і Меггі усміхнулась від думки, якою розпещеною вона стала. Вона обернулася до Квінна з посмішкою.

— Загалом, я звикла їсти на сніданок яєчню з ковбасою.

— Не спокушай мене сніданком, краще вечерею, — посміхнувся він.

— Слушне рішення, — погодилась вона, коли стюардеса подала їй капучино, зварене саме так, як вона любила. Команда «Моллі Б» була просто неймовірною. Треба буде знову призвичаюватись до буденного життя, коли Квінн поїде. А втім, їй бракуватиме людини, а не розкішних сніданків.

Квінн уже почав набирати команду на свій «Нічний політ». Серед матросів був один італієць, двоє французів, решта семеро — британці. Капітаном він запросив до себе Джона Барклі, капітана з «Вікторі», після листа, якого він отримав від нього у квітні, де той запитував, чи не має містер Томпсон місця для нього. Барклі з цікавістю спостерігав за будівництвом «Нічного польоту». Квінн запропонував йому місце капітана по факсу, підтвердивши запрошення телефонним дзвінком. Капітан мав прибути до Амстердама з усією командою безпосередньо перед вересневими випробуваннями. Він домовився з усіма заздалегідь.

Весь час Меггі сиділа поряд із Квінном біля штурвала «Моллі Б», вони спустилися на палубу лише о третій, щоб він вчасно міг зустрітись із повіреним. І, перш ніж зійти на берег, вони домовились провести наступну ніч на її борту. Що більше часу вона проводила з ним, то важче їй буде проводжати його на початку жовтня. Він збирався повернутись до Сан-Франциско востаннє після випробувань, а потім уже від’їхати назавжди. Але вона не дозволяла собі думати про це й пообіцяла йому, що не плакатиме, коли він їхатиме, тож мала намір дотримати своєї обіцянки, як би важко й болісно не було їй прощатися з ним назавжди. Квінн був тим подарунком долі, який неждано ввійшов у її життя, а коли цей дар доля в неї забере (а вона знала, що так воно й станеться), вона хотіла залишитися вдячною й чемною. Це було єдине, про що Квінн просив її, і вона була винна йому саме це або, принаймні, відчувала, що винна. Здавалося, така була її доля — втрачати тих, кого любила, відпускаючи їх зі свого життя, хоча й платила за це дуже високу ціну.

— З тобою все гаразд? — тихо спитав її Квінн, коли один із членів команди віз їх додому, і вона кивнула. — Ти така мовчазна. — Він відчував: її мовчання щось означає, і так воно й було, але вона не збиралася ділитись із ним своїми думками про його від’їзд.

— М-м… — тільки й промовила вона з посмішкою. — А як ти?

— У мене все добре. — Він усе ще був під враженням від побачення з «Нічним польотом», яке так надихнуло його. — Так не хочеться зустрічатися зараз із повіреним… Я маю повернутись о сьомій.

Вони залишили речі на кораблі, Меггі не мала що перепаковувати. Отож вона нічого не робила, чекаючи, поки він звільниться й приїде по неї. Її життя зараз було дуже просте, хоч вона знала, що незабаром, коли у вересні повернеться до роботи, буде завантажена значно більше. Вона мала розпочати працювати саме тоді, коли Квінн повернеться після випробування в морі.

Квінн застав Джека у своєму домі, той завершував якусь роботу на кухні й виглядав дуже смутним.

— Щось сталося? — запитав Квінн, наморщивши лоба, і Джек похитав головою. Він виглядав жахливо.

— Усе закінчено.

— Закінчено що? — перепитав Квінн, шукаючи свою папку з правничими документами.

— Усе закінчено, — повторив Джек.

Квінн зупинився й поглянув на нього.

— Усе?

Обидва довго мовчали. Він провів тут шість місяців і не тільки залишав по собі бездоганний до найменших дрібниць будинок, але й навчився добре читати.

— Усе зроблено, — підтвердив Джек. — Ми зробили це.

— Ні, — відповів Квінн із посмішкою, дивлячись на чоловіка, який став його другом і кому він став не тільки другом, а й учителем. — Ти зробив. І не забувай цього. — Він перейшов через кімнату, йдучи йому назустріч, і потис йому руку. — Ми відсвяткуємо це.

— Чи можу я й надалі приходити до вас на вечері у п’ятницю? — Він навіть не міг уявити, що більше не зустрічатиметься з Квінном щодня.

— У мене краща пропозиція. Давай поговоримо про це вранці. Чому б тобі не прийти на сніданок? — Раптом він згадав, що збирався провести ніч на кораблі разом з Меггі. А вдень він збирався плавати. — Чекай, я щойно згадав, що мене завтра не буде. Чому б тобі не прийти на вечерю у п’ятницю на корабель?

Джек знав, що вітрильник стоїть у порту яхт-клубу.

— Чи можу я взяти з собою Мішель?

Дівчина, з якою він віднедавна зустрічався, стала його близькою подругою, вони були нерозлучними. Квінн сподівався, це в них несерйозно — він збирався зробити йому серйознішу пропозицію.

— Звичайно. — А потім Квінн дещо згадав: — Чи знає вона про те, чим ми з тобою займалися?

Квінн хотів присоромити його в разі, якби вона не знала.

— Ви маєте на увазі наші уроки читання? — Квінн кивнув. — Я розповів їй про це. Я боявся, що Мішель перестане мене поважати, але вона лише сказала, що це чудово.