— У мене є краща ідея, — почав Квінн загадково. — Ви обоє маєте прибути сюди на дев’яту ранку й бути в спортивному взутті, — сказав він, а Меггі розсміялась і підвела брови. У неї була дуже приємна зовнішність, хоча Квінн цього, здається, не помічав. Вона стала для нього ніби молодшою сестрою і старшою — для Джека. Усі троє стали одне одному немов родиною. Це було те, чого вони потребували понад усе.

— Якби я не знала вас краще, містере Томпсон, я б подумала, що ви запрошуєте нас вийти в море під вітрилами. — Вона намагалася відгадати, що вони робитимуть, а він сміявся з неї.

— Мій корабель у Голландії. Йому довго плисти сюди, щоб покатати вас. Просто одягайте кросівки й не ставте зайвих питань.

— А як же я закінчу поручні для ваших сходів? — стурбовано запитав Джек.

— Це зачекає, — запевнив його Квінн. Він виглядав дуже задоволеним собою, а Меггі трохи стурбованою.

— Сподіваюсь, ми не їдемо на природу? Я занадто ледача та ще й не у формі, крім того викинула свої похідні черевики минулої зими, бо присяглася більше не ходити в походи.

— Довіртесь мені, — м’яко наказав Квінн. Того вечора вона виграла в нього в кості і з трьома доларами в кишені переможно пішла додому працювати на телефоні довіри до третьої ночі.

Наступного ранку Меггі дзвонила в його двері рівно о дев’ятій, одягнена в джинси, старий светр і штормівку. Ранок був холодний і вітряний, проте дуже ясний. У бухті й близько не було туману, Квінн із Джеком уже пили каву. Тільки-но двері відчинились — вона побачила Квінна в джинсах, грубому светрі та… корабельних чоботах.

— Ви ж говорили кросівки, — сказала вона з докором. Сама ж узула яскраві полотняні кросівки, як він і просив, одягла червоний светр їм у тон, і її очі аж сяяли від якогось передчуття. — Я хочу знати, куди ми збираємось.

— На все свій час, моя люба. Не будьте нетерплячою, — наказав Квінн. Вони вже звикли спілкуватися між собою як брат і сестра.

— Боже, мене збираються кудись затягти! — жартувала вона, приєднуючись до двох чоловіків у кухні й беручи свою чашку кави.

Їхні зустрічі щоп’ятниці здружили їх, вони стали почуватись у товаристві одне одного вкрай комфортно. Коли Меггі йшла до них, вона ніколи не турбувалася, що одягти, як підфарбуватись. Її довге чорне волосся було чисто вимите й зв’язане стрічкою. Квінну подобалось, коли воно вільно лежало на плечах, але він ніколи не говорив їй про це. А тепер, коли він глянув на неї, то мимоволі подумав: а як виглядатиме вона, якщо підфарбує губи? Вона ніколи не переймалася цим і не намагалась приворожити когось із них. Зваба жодним чином не входила в її плани.

Невдовзі вони сіли в машину Квінна, і Меггі відзначила, що це вперше вони ідуть кудись усі разом. Протягом кількох місяців «географічні» кордони їхніх стосунків були обмежені кухнею Квінна. І вона подумала: як добре їхати кудись, тим більше в загадковому напрямку, який визначив їм Квінн. Він був у доброму гуморі, виглядав щасливим і грайливим, з’їжджаючи по Вальєхо й повертаючи ліворуч по Дівізадеро. Вони їхали в напрямку до води й повернули вздовж берега по Морському бульвару. Меггі подумала, чи не поїдуть вони по мосту Золоті Ворота кудись у напрямку Саусаліто. Але тут він повернув праворуч до території яхт-клубу Святого Франсіза. Вона подумала, чи не обідатимуть вони десь на одній із палуб клубу, спостерігаючи за регатою, яка повертається після плавання під вітрилами.

— Це чудово! — вигукнула вона щасливо, і Джек посміхнувся їй. Вона сиділа поряд із Квінном, а Джек — ззаду.

— У мене побачення о сьомій, — нагадав він Квіннові. — Я маю бути вдома в цей час, інакше вона мене приб’є.

— Ти будеш удома раніше, я тобі обіцяю, — запевнив його Квінн. Він припаркував машину і повів їх до порту, де стояли човни, і раптом Меггі побачила її й одразу подумала, що вони ідуть саме до неї. То була чудова яхта, значно більша за ті, які давали напрокат у яхт-клубі. Хоч вона була менша за ту, яку він будував, проте це була стодвадцятифутова красуня.

Квінн упевнено пішов по містку, ступив на борт і простяг руки своїм супутникам.

— Проходьте сюди обоє. На сьогодні вона наша. Не гайте часу.

Коли вони піднімались на борт, Джек був ошелешений, а Меггі — просто в екстазі. Команда з чотирьох людей чекала на них. Це був справді неймовірний вітрильник. Унизу містилися чотири каюти, гарна їдальня на палубі й мотузяна драбина до невеличкої рубки. А головний салон був розкішний і дуже зручний, де вони могли б вечеряти або проводити час у негоду. Корабель називався «Моллі Б», на честь доньки власника. Власник був старим другом Квінна і щойно перегнав свою яхту на літо сюди з Ла Джоли. Квінн зафрахтував її на день, щоб розважити Меггі й заохотити Джека.

Коли вони зійшли на корабель, Джек вдивлявся в кожну щонайменшу дрібницю. Найбільше його вразило те, як були виконані дерев’яні частини, а Меггі не могла дочекатись, коли вже вони вийдуть із бухти й попливуть під вітрилами. Квінн виглядав не менш щасливим за них обох. Він приділяв однакову увагу обом своїм друзям і був задоволений, коли Джек завів легку й невимушену розмову зі стюардесою, молоденькою дівчиною з Англії. Його увага до неї дозволила Квіннові відокремитись і сісти разом із капітаном та Меггі за розмову про плавання під вітрилами. Того дня вітер був саме для вітрил. Вони пройшли під мостом Золоті Ворота й узяли курс на Фараллони, і ніхто з них не зважав на те, що корабель трохи гойдало. Квінн зітхнув із полегшенням, побачивши, що Джек не потерпає від морської хвороби.