— Це не страшно, — заспокоював його Квінн, знову доторкнувшись до нього, ніби його рука на плечі молодого чоловіка могла посилити зв’язок між ними, але сталося саме так.

— Страшно! Я не можу читати книг і листів, і навіть вашого списку! Я не знаю, що пишеться на пошті, як заповнювати бланки. Я не можу прочитати угоду. Я маю права водія: знаю знаки, та й годі. Я не знаю, що написано на коробочках із ліками, на дорожніх щитах, мені важко мати справу з картами. Мені важко щось прочитати. Хіба що можу підписати своє ім’я. Це все. Я завжди буду тільки неграмотним теслею. Я не можу зустрічатись із жінками довше, ніж кілька тижнів, бо якщо вони довідаються про це, то більше не захочуть мене бачити. Подумають, що я якийсь недоумок. Єдине, що я можу, це робити те, що вмію в найкращий спосіб. Але це все, на що я спроможний або колись спроможуся.

Для Квінна тієї миті було дуже важливо, що Джек хоче більшого від свого життя, ніж він має, тільки не знає, як досягти цього. Хлопець дивився на Квінна, і його очі були сповнені скорботи й усвідомлення обмеженості свого життя. А те, що Квінн хотів йому сказати, було таким всеохоплюючим, що він просто не знаходив слів. Він хотів обійняти його й міцно притиснути до себе, ніби Джек був хлопчиком. Але Джек не хлопчик, — це чоловік, до того ж такий чемний, добрий і здібний, якого Квінн іще не зустрічав. Він хотів допомогти йому, але не знав як. Що він міг наразі зробити — це прийняти його таким, який він є, а також спробувати дати йому зрозуміти, що вміє він читати чи ні, але Квінн поважає його, й особливо цієї миті. Він продовжував міцно стискати його плече своєю твердою рукою. А за кілька хвилин Джек підвівся й сказав, що хоче піти. Йому стало незручно, коли він побачив, як уже пізно. І Квінн помітив, що Джек надто приголомшений.

— Я маю друга, який допомагає мені, — тихо мовив Джек, одягаючи куртку. — До завтра я знатиму, що у вашому списку, — просто зазначив він, а Квінн кивнув йому й провів його до виходу. То був той момент, коли Джек не лише розповів Квіннові про свої душевні травми, а й відкрив йому своє серце до самісінького дна.

Уночі, лежачи в ліжку, Квінн думав про нього до третьої ночі, глибоко зворушений тим, що Джек відкрив йому. А коли прокинувся вранці й побачив біля свого будинку його вантажівку, то натяг на себе штани й светр, узув черевики просто на спальні шкарпетки і вийшов до нього надвір. Двоє чоловіків обмінялись довгими поглядами, які говорили більше, ніж томи книжок, і Квінн запросив його зайти всередину. Джек почувався дуже втомленим, і Квінн відчував це. Хлопець також дуже довго не спав, думаючи, чи правильно він учинив, коли довірився Квіннові. Певне, що правильно. Чого він найбільше боявся, від чого не міг спати вночі, — це втратити повагу Квінна.

— Я вивчив список напам’ять, — сказав він Квіннові, коли вони зайшли в дім і Квінн зачинив двері. Він махнув Джекові, щоб той ішов за ним у кухню, й обидва чоловіки сіли.

— Ти мені потрібен для додаткової роботи, — спокійно промовив Квінн, а Джек ніяк не міг прочитати те, що було написано в очах Квінна. Він не згадував учорашньої розмови. — Я хочу, щоб ти лишався в мене на дві години після роботи і, можливо, на годину чи дві в суботу. — Говорячи ці слова, він виглядав рішучим, хоча то був тільки вигляд, і це стурбувало Джека. Робота за списком не передбачала нічого такого.

— Здається, робота просувається достатньо швидко? — спитав Джек. Вона рухалась навіть швидше, ніж він очікував, і, певне, Квінн також про це подумав.

— Гадаю, робота і справді просувається добре. Але в нас буде додаткова робота. — Серце Квінна забилося частіше, коли він вимовляв ці слова. Це було важливо, і він хотів, щоб Джек погодився на цю роботу заради них обох. Для Квінна це так само важило, як і для Джека. Минулої ночі вони стали партнерами — уклали мовчазну угоду, встановивши зв’язок, якого не розірвати. Джек дав йому щось дуже цінне, коли довірився Квінну, розкривши йому всю правду. А Квінн збирається вшанувати його, почуваючись сам пошанованим.

— Яка робота? — спитав Джек здивовано.

Запанувала тривала пауза, коли двоє чоловіків дивились один на одного. У кімнаті наче витало щось легке й трепетне. То була надія.

— Якщо ти дозволиш мені, — почав Квінн обережно, — якщо ти дозволиш і якщо довіриш мені, я збираюсь навчити тебе читати.

У кімнаті запала німа тиша, і Джекові захотілося сховати обличчя, по якому покотилися сльози. Квінн також плакав. Минуло чимало часу, перш ніж Джек знов обернувся до нього, ще більше часу спливло, перш ніж він зміг говорити.

— Це правда? Чому ви це робите для мене?

— Бо я так хочу, ми обидва так хочемо. Я зробив у своєму житті чимало безглуздих, дурних, ницих, егоїстичних учинків, Джеку. Можливо, це перший мій добрий учинок, і я б дуже хотів, щоб ти дав мені цей шанс. — Саме Квінн просив його про це, і вони обидва дуже виграли б від цього, не тільки Джек. То була б подорож до невідомих країв, яку б вони здійснили вдвох. — Ти згоден? — спитав його Квінн, і Джек повільно кивнув, затуливши обличчя руками.

— Ви не жартуєте? — Джек поволі почав посміхатись, і його торжество відбилось у Квіннових очах. Усе своє життя Джек хотів піти на курси для неписьменних, але дуже соромився. Та він не вбачав нічого ганебного в тому, щоб зараз учитися грамоти від Квінна. Навпаки, він відчув гордість. — Коли ми розпочнемо? — Він аж сяяв.

— Зараз, — стиха сказав Квінн, переклавши до нього ближче свою газету й підсуваючи свого стільця так, щоб сісти поряд із Джеком. — Коли ти закінчиш свою роботу, ти читатимеш краще, ніж будь-хто. Я впевнений. Навіть якщо це займе більше часу, ніж та робота, яку ти виконуєш, — запевнив його Квінн. — Це не страшно. Для нас обох є урок у тому, про що ти вчора розповів мені. А тепер спробуймо з чогось почати.