– М-да... Семйон... Такі-то діла. А тут що ж? Гарно, натурально, но не ті масштаби. Я воопче жалію, що переїхав у Київ до сина. Не треба було слухатися його. На периферії мені, Семйон, легше було б знайти соотвєтственну роботу. А в Кийові, натурально, без мене хватає кадрів....

Купчик співчутливо покивав головою, і раптом щось серед водоростей привернуло його увагу:

– Гляньте, товаришу капітан! Кацо! Кацо!

Справді - вздовж прозорої стіни дефілював Кацо.

Ось він помітив мандрівників, тицьнувся носом в надміцне скло і привітно усміхнувся, замахав плавцями, щось перебирав губами, але нічого чути не було. Золотошукачі замахали йому руками, а Купчик навіть сотворив повітряний поцілунок.

У передпокої притишено загуло - хтось просив дозволу ввійти.

Тільки Галасун з Купчиком ступили на круг, як той повільно поповз угору. Купчик з переляку вхопився за поручні. Панько Федорович смикнув його за рукав - люди ж, мовляв, дивляться. Форум був знову переповнений. Галасун хоч і намагався триматися поважно, по спині мурашки бігали. На всякі засідання бюро доводилося йому з’являтися за доганами і останніми попередженнями, але такого велелюдного бюро ще не бачив. Невже при всіх будуть з ними говорити?

За столом в центрі круга, крім членів Комісії, сиділи Хар і Коко. Семирозум, з усього видно, вже повідомив молодятам про Галасуна і Купчика, тепер йому лишилося відрекомендувати мореходам молодят:

– Будьте знайомі, добродії Галасун і Купчик. Стенлі Хар, американський монополіст, мільярдер. Ліліан Коко, кінозірка, секс-бомба № 1 Європейського континенту.

Панько Федорович зміряв поглядом Хара. Подумки відзначив: “Мільярдер, а вид має... урка одеський! А ця - бомба? Та в ній же не більше трьох пудів! А ноги, господи! Як палички, стирчать з-під цих рейтузів, чи що воно таке? Але тут же його мозок штрикнула інша думка - виходить, вони тут не перші, звідки ж взялися ці конкуренти?

Семирозум тим часом запросив аргонавтів за стіл, заставлений фруктами, пляшками з водою, сам зайняв місце голови. Ізоль-Гол став за стільцями Хара і Коко, нагнувся, приготувавшись перекладати з української на англійську. Увагу Семена Михайловича привернув вигляд Ізоль-Гола, точніше - якийсь неприродний колір ніг, рук. І ця дивна жіноча хусточка на шиї... Голова пішла обертом. Круг поволі почав обертатися - очевидно, щоб усі трибуни могли добре розгледіти людей за столом.

Семирозум повідомив, за яких обставин опинилися на Ельдорадо Хар і Коко, коротко зупинився на історії Ельдорадо і насамкінець мовив:

– Тепер вам, сподіваюся, зрозуміло, з яких причин ельдорадці майже одноголосно висловилися за контакт з вашим світом. Скажу відверто, ми не покладаємо особливих надій на перший контакт. Все ж сподіваємося, що він послужить справі зближення, попереднього з’ясування наших стосунків. Гостюйте у нас, скільки вам заманеться, а потім повертайтеся до себе і розказуйте про все побачене і почуте. Що з того вийде - буде видно.

Голова Комісії висловив готовність відповісти на будь-які запитання.

Пришельці з потойбічного світу ніяково мовчали. Надто приголомшливе було повідомлення Семирозума, і з чого починати і звідки розплутувати клубок, невідомо. Нарешті Панько Федорович наважився:

– Що касаїця положенія трудящих і їхнього жизнєного уровня, то це ще вилами по воді писано, де лучче. У нас нащот передового і прегресивного діло - во!
– поставлено. А що золота у вас більше, факт. Згоден. Я натурально, не звик вести такі ответствєнні розговори при рядових гражданах, среді которих може й несознатільний алімент затесався, но дозволю собі запитать - чи можна буде тут у вас організувать заготовки? Заготовки золота, натурально.

– А що ви з ним будете робити?
– запитав Геродотіус.

– Як що? Змагатися з капіталістічеською системою. Запросто задавимо...
– Панько Федорович покосився на Хара, - усякий несознатільний алімент.

– Але ж утруднення капіталістів, - заперечив Геродотіус, - насамперед ляжуть... як це у вас висловлюються?.. мм... важким тягарем на плечі трудящих.

– Нам би магазинчик ювелірний на Хре...
– хотів було встряти в розмову й Семен Михайлович, та Галасун наступив йому під столом на ногу, і той ніби удавився на півслові.

– А ви як використали б золото?
– звернувся Семирозум до Хара.

Стенлі широко усміхнувся:

– О! Містер Семирозум, не сумнівайтеся, я вже якось знайшов би йому застосування. Тим паче, що золотий запас Штатів - вері бед, вері бед!

– Бачите, шановні гості, в принципі ми не проти заготовок, - мовив Семирозум.
– Золото - наше прокляття. Ми змушені використовувати його, як конструкційний та будівельний матеріал, - з певними домішками безумовно, - тільки тому, що обмежені в інших металах і матеріалах. Ми з радістю збували б його задарма. Та все ж, даруйте, хотілося б організувати заготовки на взаємовигідних умовах. Так на так. За тонну золота - тонну чавуну чи сталі. Але, самі розумієте, такий взаємовигідний взаємообмін стане можливий лише тоді, коли ви там домовитеся у себе про рівномірний, справедливий розподіл золота. Ми не хочемо, щоб диспропорції, які у вас існують, ще далі поглибилися. Ми не можемо заради своєї вигоди ризикувати і без того малостійким становищем потойбічного світу.