– Воля Ради десятьох, воля всіх ельдорадців - вимкнути поле маскування!

– Вимикаємо!

Вогненними зміюками зблиснули в чистому небі блискавиці. Хтось ухопив ручищами довжелезний лист бляхи, миттю роздер його навпіл, підфутболив бляху кованим чоботом - затріщало, загриміло, загуркотіло і... стихло раптом. І встала над бухтою семицвітна веселка.

Мандрівники заклякли з роззявленими ротами, з веслами в руках. Озирнулися навколо - рифів, камінюччя як і не було. Чиста, прозора вода. Глибочінь.

– Ельдорадо!
– заволав Галасун, глянувши на берег.

– Ельдорадо...
– прошепотів Купчик і тут же вхопився за голову.

На дно човна з грюкотом посипалися золоті самородки. Човен прибило хвилею якраз під естакаду, з якої транспортери, що тяглися від збагачувальної фабрики, зсипали золото в море.

– До берега! До берега - хутчій!
– долинула команда з натовпу, посилена мегафоном.

Тільки тепер Галасун отямився трохи. Але він ніяк не міг одірвати очей від натовпу, над яким біліли величезні транспаранти: “Палкий привіт відважним мореплавцям!”, “Ласкаво просимо на Ельдорадо!” Купчик підняв з дна човна величенький самородок:

– Золото! Золото, товаришу капітан!

– До берега! Просимо до берега!
– знову повторив мегафон.
– Хутчій! Хутчій!

До берега було метрів триста, можна було дійти і на веслах, але Галасун гарикнув:

– Завести мотор! Повний вперед!
– Він, цілком природно, хотів пристати до землі обітованої з шиком.
– Та викинь ти цю грудку. Мотор! Мотор!

Купчик сунув самородок в кишеню білих парусинових штанів і кинувся до мотора. Розперезався, намотав пасок на маховик, смикнув раз, вдруге, втретє...

...Радіотелефон настирливо загув.

– Семирозум слухає.

– Доповідає комплекс, доповідає комплекс!
– скоромовкою посипалися слова.
– 3 півночі наближається літальний апарат. Літальний апарат! Відстань - 20 кіло... 19 кілометрів. Накажете ввімкнути поле? Переходжу на прийом.

Семирозум завмер в нерішучості. Оце катавасія! Що за апарат? А ці... що ж вони порпаються так довго?

– Зачекайте! Чекайте мого розпорядження. Зрозуміли?

– Зрозумів. Відстань до апарата 18,5 кілометра...

– На весла! Сідай на весла!
– наказав Галасун.

– Апарат типу вертоліт над колишнім космодромом!
– доповіли Семирозуму з комплексу за п’ятнадцять хвилин.

Він витер носовичком лоба, глянув на човен. От-от пристане.

– Відновлюйте поле, - розпорядився Семирозум і сунув радіотелефон в кишеню.

Човен заскреготав днищем по самородках. Галасун поправив кашкета на голові, обійшов, тримаючись за поручні, будку і зіскочив на пісок. Слідом за ним зійшов на берег і юнга. З натовпу до них попростувало четверо - Семирозум, Геродотіус, Тау, Ізоль-Гол. Семирозум легенько вклонився мандрівникам, мовив:

– З благополучним прибуттям на острів Ельдорадо, вельмишановні добродії! Хорошого вам настрою!

– Галасун Пантелеймон Федорович, - дмучись, для поважності, відрекомендувався капітан.

З животом він почував себе певніше. Тепер йому якось бракувало потрібної ваги.

– Купчик Семен Михайлович, - визирнув з-за спини капітана юнга і поправив на плечі ремінець фотоапарата,

Галасун пом’явся і поліз в задню кишеню байкових штанів за паспортом, але в цю мить оркестр гримнув марш, а з натовпу на прибулих посипалися квіти. Четверо ельдорадців плескали дружньо мореходів по плечах, тулилися лобами до їхніх лобів. Коли ажіотаж трохи влігся, Галасун досить суворим тоном запитав:

– Скажіть, хто у вас тут старший? Семирозум здвигнув плечима:

– Найстарший серед нас ось цей добродій.

Галасун недовірливо зміряв поглядом Тау. Семирозум перехопив той погляд і додав:

– Старший за віком. А всі ми - члени Комісії.

Останнє слово неприємно різонуло слух аргонавтів.

Купчик знову заховався за спину капітана, а в Панька Федоровича нервово затіпалася ліва щока - слово “комісія” завжди викликало в нього неприємні асоціації. Тепер він таки витяг з кишені потріпаний, просякнутий морською сіллю паспорт. Без документів з комісією не порозумієшся,

– Ось! Все в порядку. Безсрочний, прописка київська, постійна!

– Дуже добре, добродію, дуже добре, - відвів Семирозум руку з паспортом, - гостям насамперед необхідно перепочити з дороги. Розступіться, дайте дорогу. Ходімо, шановні добродії, ходімо!

Тієї миті, коли човен врізався носом в пісок бухти Дельфінів, а якщо вже казати точно, о 10-й годині за місцевим часом, вертоліт з номером СХ-2104-Т торкнувся колесами плит колишнього ельдорадського космодрому. Спочатку пілот нічого не міг розгледіти путньо і чекав, поки вляжеться пил, звихрений лопастями гвинта. Потому він зсунув на високого лоба захисні окуляри. Йому можна було б дати не більше сорока років. Засмагла шкіра туго обтягувала опуклий лоб, випнуті вилиці, а очі з-під густих брів світилися молодо і зірко. Та уважніше придивившись, можна було б помітити: шкіра, хоч і балувана регулярним масажем, вже взялася брижами попід очима і побіля уст, а коротко острижене шорстке волосся на голові, квадратиенька борідка і брови пофарбовані в чорний колір, аби приховати сивину. Насправді пілоту нещодавно сповнилося шістдесят. Він з подивом розглядав дивовижної форми ракети на космодромі - ті стоять сторчма, а ті лежать. Ген по краях злітного майданчика тягнуться складські приміщення, височать установки, дуже схожі на радари.