Ген глянув на густо заросле чорним волоссям обличчя, на блідо-рожевий тулуб копії і мимоволі зупинив погляд на родимці біля лівого соска... Точнісінько така, як у нього. Зараз він спить, а через два-три тижні прокинеться, і тоді нічим, анічим не відрізнятиметься від нього. Не знатиме тільки, що провів останній час з дружиною і донькою на Південному пляжі. Він прокинеться і запитає: “Як себе почуваєте, док?” Але ж він може поставити питання по-іншому: “Як вам почувається, моя шановна копія?” А чого ж? У нього на таке запитання буде не менше підстав, ніж у тебе. Аж ніяк не менше. І коли ти спробуєш йому довести, що це він - копія, може не повірити. І теж небезпідставно. А якщо повірить, якщо йому довести, якщо закликати на допомогу свідків? Тоді він може сказати: “То кому ж із нас, док, в ім’я науки, в ім’я експерименту, належить піти в небуття? Чи, може, вас влаштовує моє існування?” Поки що копія - ще не він, як дитя в утробі матері - ще не людина, ще не усвідомлює себе. А потім? Потім буде пізно, добродію док!

Груди двійника через рівні проміжки часу піднімалися і опускалися, було видно, як на скроні пульсує синя жилка. Ген ще раз глянув на нього і спустився вниз.

Він довго ходив по операторській. Скоро мав прийти на зміну черговий оператор. Величезним зусиллям волі доктор примусив себе сісти до пульта. Хтось рипнув дверима. Ген обернувся - вона! Тої ж миті сухо клацнув тумблер- стрілка гойднулася і сповзла до нуля. Подача кисню в контейнер припинилася.

Ген обхопиш голову руками. Його плечі здригалися.

Доктор Ген плакав.

3. КАЦО СПОВІДАЄТЬСЯ

І ЗНОВУ ВИРУЧАЄ АРГОНАВТІВ

Подув свіжий ходовий вітер. Аргонавти надумали ешномити пальне. Юнга Купчик встромив у дві скаби, міцно прикріплені до будки гвинтами М-8, товсту дровиняку, розправив дві планки, що утворили разом з дровинякою чималий трикутник, заповнений дебелою байковою ковдрою. Вітер напнув її туго, і човен не вельми швидко, але впевнено посунув у південно-західному напрямку, точно додержуючись лінії морського сполучення Стамбул - Пбралгар. Юнга деякий час тримав у руках кінець вірьовки від лівого нижнього кута вітрила, а потім зметикував: її можна прив’язати до стерна.

На ящику, яким накрили мотор, з’явилися дві бляшанки “Сніданку туриста”, сухарі, гарячий чай.

Настрій у Купчика був пречудовий. Панько Федорович теж уминав сніданок за обидві щоки. Якби хто побачив аргонавтів у цю хвилину, не міг би не замилуватися їхнім хвацьким виглядом. Моряцький кашкет Галасуна збитий набакир, тільник туго облягає фігуру, особливо - живіт. Обличчя засмагло. На Купчику тільник теліпався мішком, зате замусолений шевйотовий картузик синього кольору, зсунутий на гачкуватий ніс, надавав йому вигляду справжнього морячка. Ні, він скоріше скидався на грека-контрабандиста з відомого вірша Багрицького. Як там сказано? “Эх, Черное море, вор на воре...” Море, щоправда, додержуймось документальної точності, було вже не Чорне, а Егейське.

Та коли пильніше придивитися до нашої екстравагантної парочки, не можна не помітити на чолі Панька Федоровича тіні занепокоєності, стурбованості.

Справа, звісно, не в погоді. Погода з усіх сил вибивається, сприяючи сміливцям. І не за штаньми побивається Панько Федорович. Біс із ними, хан гниють на дні Чорного моря. Не нові були, і в трусах тепло. І навіть молодший ніби. Та й на кормі без штанів прилаштовуватися легше. А пояс залишився, підтримує живіт. І в Чорному морі, і в Босфорі та Дарданеллах, і ось тепер Галасуна не полишають думки про Кацо. Тоді, в Дніпрову з ькому лимані, він з переляку поспіхом, без належної і ґрунтовної перевірки взяв його в команду. З обов’язками штурмана Кацо справляється чудово. І все ж його присутність поставила перед Галасуном ряд складних проблем. По-перше, він довго не знав, як звертатися до дельфіна. Взагалі до підлеглих Панько Федорович завжди звертався на “ти”. Однак важко було занести Кацо в графу підлеглих. Он метеляє хвостом поперед човна, а захоче- метельне чи до турецького, чи до грецького берега. І що вдієш? Солі йому на хвоста насиплеш? Але ж і на “ви” не годиться. Хоч який кмітливий, а все ж тварюка, не людина. Тим паче - не начальник. Зрештою, біс з ним, можна було б і на “ви”, але тоді, звичайно, упаде його, Галасунів, авторитет в очах Купчика. Десь при вході в Босфор Панько Федорович все ж зважився і перестав плутатися язиком поміж “ви” і “ти”, твердо перейшов на “ти”. Дельфін не надав цьому ніякого значення. Здавалося б, і всім проблемам кінець. Та Галасун звик працювати з кадрами грунтовно, спираючись на точні анкетні дані. Туманні теревені Купчика про здібності дельфінів не влаштовували його. Останньої ночі він не міг заснути. У голову закралося тривожне припущення. А що, коли цей Кацо - ніякий не Кацо і взагалі не дельфін, а може й дельфін, тільки підкуплений іноземною розвідкою? Га? Вдає, ніби сам веде їх до Ельдорадо, а тим часом мотає на вус їхній курс. Ех, керівного б товариша та порадитися. Але ж де візьмеш в Егейському морі керівного? Довго марудився Галасун після сніданку. Врешті-решт, таки не втерпів, довелося звернутися за порадою до підлеглого.

– Слухай, Семйон... Тіко ж ти нікому-нікому! Як гадаєш?.. Цей Кацо не підведе нас під монастир?
– і виклав свої підозри, припущення.

Купчик не на жарт перепудився. Він раптом пригадав ще одну подробицю з розповідей своєї доньки... І ВПС, і ВМС Сполучених Штатів ведуть посилені експерименти з дельфінами! Галасун аж пополотнів.

– Чого ж ти раніше мовчав? Сім мішків вовни натовк, а таке забув!

Купчик почав виправдовуватись, аполітично послався на старечий склероз.

Треба було негайно вживати якихось заходів.

– Хай зараз же заповнить анкету! Раціо? Раціо!
– вирячився Галасун і поліз навкарачки в будку.

В портфелі у нього були, - прихопив про всяк випадок, - бланки анкет і автобіографій. Подав Купчику і його фотоапарат- “Зоркий-3С”. Особиста справа без фотокартки нічого не варта.

– М-да...
– розгублено мимрив Купчик, - діла... Товаришу капітан, фото я зроблю, а як же він заповнить анкету? Хоч і тямущий, та все ж неписьменний.

– Юринда!
– відмахнувся рукою Галасун.
– Я не великий грамотій - і то цілих три роки завідував отдєлом кадрів на одному - тіко ж ти нікому-нікому!
– важливому заводі. Клич цього анцихриста! Я питатиму і записуватиму, а ти, натурально, слідкуй за його лицем... тьху... мордою. Щоб не збрехав.

– Кацо, Кацо, Кацо! На-на-на, Кацо!
– зарепетував Купчик.

Кацо миттю підплив до човна, сперся плавцями на очерет і привітно усміхнувся аргонавтам. Тут Купчик і клацнув затвором фотоапарата. Кацо ніяк не відреагував на фотографування. У Карадагу його фотографували щодня - і наукові працівники, і зайшлі туристи, котрі з весни до глибокої осені не покидають маршруту Карадаг - Планерське.

“Ач, стерво, і зуби скалити навчився! Як же це я смикнув на провокацію?” - картав себе Галасун. Він зняв ковпачок з авторучки, розправив на портфелі бланк і набрав поважного вигляду.