Батько кинув на нього гострий погляд.

— То нам слід дякувати долі, що він досі не одружився зі шльондрою.

Тиріон зробив ковток, уявляючи собі вигляд князя Тайвина з вихлюпнутим в обличчя келихом вина.

— Наш стан іще гірший, ніж ви гадаєте, — вів далі батько. — Здається, ми маємо нового короля.

Пана Кевана мовби ломакою по голові хто почастував.

— Нового… кого? А куди подівся Джофрі?

Слабенький вираз незадоволення майнув на тонких губах князя Тайвина.

— Нікуди… поки що. Мій онук сидить собі на Залізному Троні, як і сидів. Але євнух розчув шепіт з півдня. Ренлі Баратеон одружився з Маргерією Тирел у Вирії два тижні тому і заявив свої права на корону. Батько та брати щасливої молодої схилили коліна і принесли присягу на мечах.

— Недобрі новини. — Коли пан Кеван хмурнів, його чоло прорізали глибокі, наче яри, зморшки.

— Моя дочка наказує нам негайно вирушати на Король-Берег, аби захистити Червоний Дитинець від короля Ренлі та Лицаря Квітів. — Губи князя Тайвина стиснулися в риску. — Вона нам наказує, прошу завважити. Від імені короля та його ради.

— Як новину сприйняв король Джофрі? — запитав Тиріон з певною чорною втіхою.

— Серсея поки що не знайшла за потрібне йому сказати, — відповів князь Тайвин. — Вона боїться, що король стане наполягати, аби самому виступити проти Ренлі.

— З яким військом? — запитав Тиріон. — Ви йому, часом, не ваше власне зібралися віддати?

— Він хоче очолити міську варту, — повідомив князь Тайвин.

— Якщо він забере варту, місто залишиться без оборонців, — встряг пан Кеван. — А маючи князя Станіса позаду себе на Дракон-Камені…

— Саме так. — Князь Тайвин зиркнув згори вниз на сина. — Я гадав, що для блазенського лахміття створений ти, Тиріоне, але схоже, помилявся.

— Овва, батечку, — мовив Тиріон, — та це ж ви мене майже похвалили.

Він з цікавості аж нахилився уперед.

— А що Станіс? Він старший за Ренлі. Що він думає про коронування свого брата?

Батько спохмурнів.

— Я від початку вважав Станіса небезпечнішим за усіх інших, разом узятих. Але він не робить нічого. Щоправда, Варис приносить плітки: Станіс будує кораблі, Станіс наймає сердюків, Станіс привіз ворожбита-тінев’яза з Асшаю. Але чого саме він хоче? І що з того правда?

Він роздратовано знизав плечима.

— Кеване, принеси мапу.

Пан Кеван приніс. Князь Тайвин розгорнув шмат шкіри, розгладив його на столі.

— Хайме залишив нас у тяжкому становищі. Руз Болтон і залишки його війська стоять на північ від нас. Наші вороги утримують Близнюки та Калин-Коп. На заході сидить Робб Старк, і ми не можемо навіть відійти до Ланіспорту або Кастерлі-на-Скелі, не приймаючи бою. Хайме в полоні, його війська більше не існує. Торос Мирійський та Берік Дондаріон продовжують нищити наших заготівельників. На сході ми маємо Аринів, на Дракон-Камені сидить Станіс Баратеон, а на півдні скликають корогви Штормолам і Вирій.

Тиріон кисло посміхнувся.

— Та не журіться, пане батьку. Принаймні Раегар Таргарієн ще не воскрес із мертвих.

— Я чекав від тебе більшого, аніж дурні жарти, Тиріоне, — зазначив князь Тайвин Ланістер.

Пан Кеван глибоко зморщив лоба над мапою.

— Віднині Робб Старк матиме на своєму боці Едмура Таллі та панство Тризуба. Їхні об’єднані сили вже чи не більші за наші власні. А маючи позаду Руза Болтона… Тайвине, лишаючись тут, ми можемо втрапити між трьох військ.

— Я не маю наміру лишатися. Нам слід владнати справи з молодим князем Старком, перш ніж Ренлі Баратеон зможе виступити з Вирію. Болтон мене не турбує — він сторожка людина, та й ми на Зеленозубі додали йому остороги. Навздогін нам він не кинеться. Отже… назавтра ми вирушаємо до Гаренголу. Кеване, хай роз’їзди пана Аддама приховують наші переходи. Надай йому стільки людей, скільки він попросить. Хай висилає їх загонами по чотири, і щоб мені жодних зникнень.

— Як накажете, пане брате, але… чому до Гаренголу? То похмуре, нещасливе місце. Кажуть навіть, що наврочене.

— Хай кажуть, — відповів князь Тайвин. — Випусти пана Грегора на волю погуляти. Вишли його наперед разом з тими його харцизяками. А ще Варго Хапа з охотниками та пана Аморі Лорха. Кожен хай візьме по три сотні кінних. Накажи, хай підпалять річковий край від Божого Ока до Червонозуба.

— Підпалять, пане брате, — ствердив пан Кеван, підводячись. — Я накажу.

Він вклонився і рушив до дверей.

Лишившись на самоті з Тиріоном, князь Тайвин кинув на нього короткий погляд.

— Твоїм дикунам не завадить розважитися. Скажи їм, що я дозволяю вирушити з Варго Хапом і грабувати, скільки душа забажає. Хай беруть усе, що вкинеться в око: крам, худобу, жінок, а решту палять і плюндрують.

— Дозволити Шаззі та Тіметові грабувати — це як дозволити півневі кукурікати, — зазначив Тиріон. — Та все ж я бажав би лишити їх при собі.

Дикі та свавільні, гірські вояки все ж корилися не комусь іншому, а тільки йому, і довіряв він їм більше, аніж будь-кому з людей батька. Так просто втрачати своє військо він не збирався.