Тим часом вояк на дівчинці-ягнятниці гойдався собі туди-сюди, такий захоплений, що не бачив геть нічого навколо себе. Пан Джораг спішився і рвонув його за плече закольчуженою рукою. Дотракієць ляпнувся у грязюку, скочив на ноги з ножем у руці й помер від стріли Агго у горлянку. Мормонт стягнув дівчинку з купи мерців, загорнув у свою заляпану кров’ю кирею і перевів через вулицю до Дані.

— Що накажете з нею робити?

Дівчинка тремтіла, широко розкривши очі, але нічого не бачачи. Волосся її заплямувалося кров’ю.

— Дореє, подбай-но про її рани. Ти не схожа на наїзницю, то може, вона тебе не злякається. Решта — за мною.

І вона пустила срібну крізь виламану дерев’яну браму.

Всередині містечка було ще гірше. Безліч будинків горіло, «джака ран» робили свою криваву справу. Криві вузькі вулички були завалені безголовими тілами. Навколо гвалтували жінок. Побачивши чергову з них, Дані натягала повід, надсилала свій хас покласти цьому край і забирала жертву собі до неволі. Одна з невільниць, огрядна пласконоса жінка років сорока, благословила Дані посполитою мовою, запинаючись, але решта тільки кидала порожні й похмурі погляди. Раптом Дані зрозуміла: вони бояться, що їх врятували для якоїсь іще гіршої долі. Її охопив сум та відчай.

— Ви не можете забрати собі усіх, дитино моя, — мовив пан Джораг після четвертої зупинки. Тим часом воїни її хасу гнали нових невільниць позаду.

— Я — халісі, спадкоємиця трону Семицарства, кров дракона, — спалахнула Дані. — Не вам казати мені, що я можу і чого не можу!

На тому кінці міста розвалилася якась будівля, вогонь та дим здійнялися у небо, почулися віддалені зойки та лемент переляканих дітей.

Хал Дрого знайшовся перед квадратним храмом без вікон з товстими саманними стінами та пузатим склепінням даху, схожим на велетенську брунатну цибулину. Він сидів поряд із купою людських голів, вищою за нього самого. Одна з коротких стріл ягнятників пробила м’язи плеча, а лівий бік голих грудей вкривала кров, схожа на велику ляпку червоної фарби. З ним були усі троє кревноїзників.

Джихікі допомогла Дані злізти з коня: живіт її виріс і поважчав, рухи ставали все незграбнішими. Вона стала перед халом на коліна.

— Моє сонце-та-зорі поранили.

Розріз арахом був широкий, але неглибокий. Лівий сосок хала зник; клапоть кривавого м’яса та шкіри теліпався на грудях, мов ганчірка.

— Дряпина є, місяць моє джиття, від арах один кревноїзник хал Ого, — мовив хал Дрого посполитою мовою. — Я за те його убивав, і Ого тедж убивав.

Він повернув голову, теленькнувши дзвіночками у косі.

— Ого той, який ти джуєш, і Фого його халакка, був уже хал, коли я убив він.

— Ніхто не встоїть перед сонцем мого життя, — мовила Дані, — батьком огиря, що покриє світ.

Підскакав вершник, вправно зіскочив з сідла, заговорив до Хагго, сердито сиплячи дотракійськими словами, мов горохом. Дані геть нічого не розібрала. Величезний кревноїзник кинув на неї важкий погляд і обернувся до хала.

— Це є Маго, він їде у хасі ко Джахако. Він каже, халісі забрала його здобич, ягнячу дочку, яку він хотів покрити.

Обличчя хала Дрого лишилося нерухомим та суворим, але погляд, кинутий на Дані, засвітився цікавістю.

— Скажи мені правду про це, місяцю мого життя, — наказав він дотракійською.

Дані розповіла про вчинене — своєю мовою, аби хал краще її зрозумів, простими і прямими словами. Коли вона скінчила, Дрого спохмурнів.

— Таким є звичай війни. Ці жінки тепер невільниці. Ми робимо з ними, що хочемо.

— От я й хочу, аби їх не чіпали, — мовила Дані, побоюючись, чи не занадто знахабніла. — Якщо твої воїни бажають покривати їх, хай будуть ласкаві до них і візьмуть за дружин. Дай їм місце у халазарі й дозволь виношувати синів.

Найжорстокіший з кревноїзників, Котхо, зареготав.

— Хіба коні паруються з вівцями?

Щось у його голосі нагадало їй про Візериса. Дані обернулася, палаючи з люті.

— А драконові однаково — хоч кінь, хоч вівця. Йому що те, що інше — їдло!

Хал Дрого посміхнувся.

— Дивіться, яка люта виросла! — мовив він. — Той вогонь дає їй мій син всередині — огир, що покриє світ! Не жени коней, Котхо… бо якщо мати не спалить тебе просто на місці, то син втопче у грязюку. А ти, Маго, припни язика і знайди собі іншу вівцю для забави. Цих я дарую моїй халісі.

Дрого простягнув був руку до Даянерис, але ще не піднявши, скривився від болю і відвернув голову.

Дані майже відчувала його муку. Рани були гірші, аніж запевняв пан Джораг.

— Де цілителі? — вимогливо запитала вона. При халазарі їх було два види: безплідні жінки та євнухи-невільники. Травниці зналися на трунках і закляттях, євнухи — на науці ножа, голки та вогню. — Чому вони не лікують хала?

— Хал прогнав голомозих від себе, халісі, — повідомив старий Кохолло. Дані бачила, що цей кревноїзник також отримав рану: глибокий розріз на лівому плечі.