— Варис натякнув, — відповів Мізинець, — а ви оце щойно підтвердили.

Недове обличчя скривило гнівом.

— Клятий Варис зі своїми пташками. Кетлін правду казала: він знається на якихось чорних мистецтвах. Я йому не вірю.

— Чудово. Ви вже дечого навчилися. — Мізинець перехилився наперед. — І все ж гадаю, ви витягли мене посеред ночі не для того, аби побалакати про євнуха.

— Ні, не для того, — погодився Нед. — Я знаю таємницю, задля збереження якої вбили Джона Арина. Роберт не залишає по собі жодного законного сина. Джофрі та Томен є байстрюками Хайме Ланістера від його кровозмісного перелюбства з королевою.

Мізинець підняв брову.

— Який жах, — мовив він, ясно даючи зрозуміти, що анітрохи не вражений. — І дівчинка теж? Аякже. Отже, коли король помре…

— То престол за правом перейде князеві Станісу, старшому з двох Робертових братів.

Міркуючи над питанням, пан Петир попестив свою гостру борідку.

— Начебто так. Якщо тільки…

— «Якщо тільки», шановний пане? Ніяких «якщо» тут бути не може. Станіс є спадкоємцем престолу. Це не можна змінити.

— Без вашої допомоги Станіс трон не візьме. А ви, якщо маєте розум, передасте його Джофрі.

Нед витріщився на нього скам’янілими очима.

— Хіба в вас немає навіть краплі честі?

— Крапля, може, десь і є, — недбало відповів Мізинець. — Та ви краще вислухайте. Станіс вам не друг. Мені теж. Його навіть власні брати ледве терплять. Він зроблений з чавуну, важкого та непіддатливого. Він, певна річ, призначить нового Правицю і нову малу раду. Вам він, поза сумнівом, подякує за те, що передали йому корону, але великої любові ви не дочекаєтеся. Його сходження на престол означатиме війну. Станіс не зможе носити корону спокійно, поки Серсея та її байстрюки живі. А ви гадаєте, що князь Тайвин сидітиме і дивитиметься, як голову його дочки приміряють на шпичака? Кастерлі-на-Скелі миттю повстане. І не тільки він. Роберт мав ласку пробачати людей, які служили королю Аерису — аби вони дотримувалися вірності трону. Та Станіс не такий поблажливий. Він, приміром, не забуде облогу Штормоламу. А князі Тирел і Рожвин не насміляться про неї забути. Всі, хто бився під драконячими прапорами або повставав разом з Балоном Грейджоєм, матимуть привід боятися за себе. Посадіть Станіса на Залізний Трон — і кажу вам, держава спливе кров’ю.

— А тепер глянемо на інший бік монети. Джофрі усього дванадцять років, а господарювати Роберт поставив вас, пане. Ви Правиця Короля, Намісник і Господар на Державі. Влада належить вам, князю Старк. Вам тільки слід простягти руку і взяти її. Замиріться з Ланістерами. Звільніть Біса. Одружіть Джофрі з вашою Сансою. Видайте молодшу дівчинку за принца Томена, оженіть вашого спадкоємця на Мирцелі. Джофрі стане повнолітнім через чотири роки. До того часу він дивитиметься на вас, як на другого батька. Якщо ж ні… чотири роки — довгий строк, пане. Досить довгий, аби позбавитися князя Станіса. Тоді, якщо Джофрі чинитиме клопіт, ми зможемо розкрити його маленьку таємницю і посадити на престол князя Ренлі.

— Ми? — перепитав Нед.

Мізинець здвигнув плечима.

— Вам потрібен хтось, хто б поділяв ваш тягар. Запевняю, я візьму недорогу ціну.

— Ціну. — Голос Неда був крижаний. — Пане Баеліше, ви пропонуєте мені брати участь у державній зраді.

— Це так зватиметься, тільки якщо ми програємо.

— Ви забуваєтеся, — мовив Нед. — Забуваєте Джона Арина. Забуваєте Джорі Каселя. А ще ви забуваєте оце.

Він витяг кинджала і поклав його на стіл. Драконяча кістка і валірійський булат. Лезо тонке, як різниця між праведним та грішним, правдою та кривдою, життям та смертю.

— Вони надіслали посіпаку, аби врізати горлянку моєму синові, пане Баеліше.

Мізинець зітхнув.

— Так, на жаль, забув. Прошу вибачити. Я забув на хвильку, що розмовляю зі Старком.

Він скривив губи.

— То що: Станіс і війна?

— Іншого не дано. Станіс є законним спадкоємцем.

— Не смію сперечатися з паном господарем. То чого ж вам тоді треба від мене? Певна річ, не моєї розумної поради.

— Я спробую забути про вашу… розумну пораду, — з огидою відповів Нед. — Я викликав вас, аби прохати про допомогу, яку ви обіцяли Кетлін. Для нас усіх настала небезпечна година. Роберт призначив мене намісником, це дійсно так, але в очах світу Джофрі є його сином та спадкоємцем. Королева має при собі тузінь лицарів та сотню стражників, які виконають будь-який її наказ… і цього вистачить, аби зім’яти залишки моєї сторожі. Хтозна, поки ми тут балакаємо, її брат Хайме, можливо, вже йде на Король-Берег з ланістерівським військом за спиною.

— А ви за спиною війська не маєте. — Мізинець погрався з кинджалом на столі, повільно обертаючи його пальцем. — Князь Ренлі та Ланістери не плекають один до одного любові. Спижевий Йон Ройс, пан Балон Лебедин, пан Лорас, пані Танда, близнюки Рожвини… всі вони мають тут, при дворі, супроводи з лицарів та стражників.

— Ренлі має особисту варту з тридцяти вояків, а решта і того менше. Цього не досить, навіть якщо усі напевне віддадуться під мою руку. Мені потрібні золотокирейники. Міська варта складається з двох тисяч вояків, які присягнулися обороняти дитинець, місто і королівський мир.

— Але ж коли королева проголосить одного короля, а Правиця — іншого, чий мир вони боронитимуть?

Пан Петир тицьнув у кинджала на столі пальцем, примусивши його крутитися. Кинджал все крутився і крутився, перевалюючись. Нарешті він сповільнився і зупинився, вказуючи вістрям на Мізинця.

— Бачите, от вам і відповідь, — промовив він, посміхаючись. — Вони підуть за тим, хто платитиме.

Він відкинувся назад і втупився Недові просто у обличчя, насмішкувато виблискуючи сіро-зеленими очима.