Але характер його помітно пом’якшав, може, через оту історію з Анною та Доллі — Лі не був певен. Просто ота бундючність та владність, із якою Лі зіштовхнувся після свого повернення до Кінроса, геть обсипалася — і з-за них показався колишній Александр. Так само динамічний, як і колись, з так само безпомилковим інстинктом починати новий бізнес у належний час: хто б міг подумати — гума! Однак він став м’якшим, добрішим, навіть милосерднішим. Щось навчило його смиренності та стриманості.

— Я маю для тебе подарунок, — сказав Лі, порпаючись у кишені своєї сорочки. Та не встиг він витягнути звідти фотографії і перекласти їх до іншої кишені, як Александр вихопив їх у нього з руки. «Усе ж якась владність та залишилася!»

— Ага, це, наскільки я розумію, твоя мати, а це хто — невже Елізабет?

— Узагалі-то мама прислала мені в Індію три зображення, але фото Нелл я десь посіяв.

— Фото Рубі більш заяложене, аніж фото Елізабет.

— Тому що я на нього частіше дивлюся.

Александр віддав фото назад.

— Ти повернешся додому, Лі? — спитав він.

— Стривай, спочатку — ось це.

З виразом захвату та потрясіння на обличчі Александр став роздивлятися монету.

— Та це ж драхма Александра Македонського, до того ж дуже рідкісна! І у прекрасному стані. Має такий вигляд, наче й не була у вжитку, хоча це неможливо.

— Її подарував мені нинішній персидський шах, тож хтозна, чи була вона у ходженні. Вона запросто могла десь лежати неторканою, відтоді як твій тезко покинув Екбатану, — шах каже, що монету привезли з Хамадана, як колись називалася Екбатана.

— Хлопчику, та вона ж безцінна! Я навіть не знаю, як тобі віддячити за такий подарунок. Так ти приїдеш додому чи ні?

— Трохи пізніше. Спочатку я хочу побачити «Маджестік».

— І я теж. Кажуть, що це — найкращий лінкор у світі. І чому Королівський флот так уперто розміщує свої дванадцятидюймові гармати на платформах, а не в баштах? Гадаю, американський флот має перевагу, бо використовує башти замість обертальних платформ.

— Це не має особливого значення, бо ці штуки надто вже повільно пересуваються — усього чотирнадцять вузлів на годину. До того ж Крупп виробляє кращу броню, аніж фірма Гарві.

— Кайзер Вільгельм теж почав будувати лінкори, — сказав Александр, пихкаючи сигарою. — Особисто я вважаю, що флот Її Величності з’їдає надто багато державних коштів.

— Та ну, Александре, — лагідно заперечив Лі, — може, за чотири роки я й відстав від життя, але не думаю, що Британія перебуває у скрутному фінансовому становищі.

— Так, Британія має велику дійну корову — імперію, але той економічний спад, що ми його відчуваємо в Австралії, поширився по всьому світу. Правда полягає в тому, що будівництво лінкорів дає людям роботу, бо на верфях у Клайді немає закладених кілів океанських лайнерів.

— А як стоять справи в Новому Південному Уельсі?

— Невесело. Банки лопаються один за одним починаючи з 1893 року, хоча то був найгірший рік. Закордонні інвестори похапцем витягують свої гроші. Багато років тому я намагався переконати Чарльза Дьюї не вкладати гроші у сіднейські банки, але він мене не послухав. Добре, що в Констанції є два зятя, які краще розуміються на бізнесі, аніж Чарльз. — Його чорні очі блиснули. — Генріетта й досі незаміжня. Невже ти не шукаєш собі гарну дружину?

— Ні.

— Шкода, шкода. Вона — гарна дівчина, але, боюся, вона так і залишиться старою дівою. Як і Нелл, вона надто метушлива і надто наполеглива.

— А як там Нелл?

— Вивчає медицину в Сіднейському університеті, хочеш — вір, хочеш — ні, — скривився Александр. — Закінчила з відзнакою інженерний факультет — і відразу ж вступила на другий курс медичного факультету. От мені ці жінки!

— Молодчага Нелл. Медицина — нелегке заняття для жінки, це точно.

— Після інженерної справи? Дурниці!

— Вона вся в тебе, Александр.

— І не нагадуй.

— А як стосовно федерації? — спитав Лі, міняючи тему.

— Ет, із цим уже все ясно наперед, хоча Новому Південному Уельсу не дуже-то й кортить. Гадаю, через те що кортить штату Вікторія. Ці дві колонії одна одну недолюблюють. Вікторії ця федерація вигідна.

— А профспілки?

— Стригалі та некваліфіковані робітники об’єдналися і створили CAP — Спілку австралійських робітників. Звісно, шахтарі — що вуглярі, такі ж войовничі, а Лейбористська виборча ліга згоряє від нетерпіння пошукати щастя на виборах до федерального парламенту.

— І це приводить до логічного запитання: а де буде столиця нової країни?

— Ну, історично це має бути Сідней, але Мельбурн із цим не змириться. Єдине, на чому всі сходяться, — це те, що столиця має бути десь у Новому Південному Уельсі.

— Десь, але у Сіднеї, еге ж?

— Це було б надто просто, Лі. Найстаріше поселення, і таке інше. Називалися різні міста — від Яса до Оранджа. Утім, доля інколи буває милосердною до людей хоч у дрібницях, і за це треба бути їй вдячними. Сер Генрі Паркс не зможе бути першим прем’єр-міністром федерації, бо минулого року він помер.