Кілком по голові.

У нас тяжкий період,

І надто тяжкі дні,

Але ж це ще не значить,

Що в світі ми одні.

І досить всіх боятись,

Попереджаю вас,

Бо боягуз, повірте,

Вмирає сотні раз.

Бо скрізь йому ввижається

Там – тигр, там – дикобраз,

Куди б він не поїхав –

У Крим, чи на Кавказ.

Хіба ж це не абсурдно,

Віддать комусь батіг,

А потім у сусіда

Просить, щоб допоміг.

А долари, о, люди!

Не вам вони підуть,

Бо їх пани «шляхетні»

Ще в той же день проп’ють.

Згадайте ви як Фокін

Нам рай всім обіцяв,

А потім демократію

Купоном розстріляв.

Згадайте, як без шуму

Нас зрадив Горбачов,

А сам мерщій у Лондон,

А нам всім «Будь здоров!».

А потім «нові друзі»,

Що нам поклони б’ють,

Й за ті пропиті гроші

В ярмо нас запряжуть.

А ти, народ, горбаться,

Бо вже нова в нас гра,

Тепер уже ви Кучмі

Кричіть, як дітвора.

Отож, сиджу і думаю:

– Чи вірить Кравчуку?

Невже оце останнє

Прийшло для всіх ку-ку?

Адже живуть на світі

І Лондон, і Париж,

Хоч в них такі ж є бомби,

Хіба ж це не сюрприз?

То де ж тут справедливість,

Хіба ж це не кіно?

Й чи може буть цнотливість,

Як тягнуть нас в лайно?

А тут потрібно миттю

Закрить народу рот,

Щоб він не міг отямитись,

Як продадуть ще й флот.

Може Кравчук наш мислить

Зовсім не так як я,

За що вже вибачайте,

Та правда скрізь одна.

Тому ото й питаю:

– За кого ти, Кравчук,

За США, чи за Росію,

А хто ж народ? – байстрюк?

На кого ж ти працюєш,

На рубель, чи доляр?

То може і для гривні

Залиш свій циркуляр.

Грабують нас хто хоче,

Й як хочуть – мій народ,

А він жує солому

І кривить сонний рот.

У нас така політика:

Де семеро сидять,

І думають, як Ваньку

Як кажуть: «намахать».

Курортів він не бачив,

Не бачив вар’єте,

Отож нехай солому

Так як жував – жує.

Народ коли грабують –

То й плакать не дають,

Коли ж уже цимбали

Людей в похід гукнуть?

О, ні! Не хочу крові,

Та без її не буть,

Коли «народні» слуги

Вже Неньку продають.

Накрали, нахватались,

Немов собака блох,

Так їм і цього мало,

Так з ким же тоді Бог?

Та біс його з тим Кримом,

Взяли б його чорти!

Не був наш брат там зроду,

Й не тягне нас туди.

Адже живемо всі ми

В складний занадто час,

Коли жиди й ще дивляться

Щоб й ще щось здерти з нас.

17.1.1994 р.

ДІВЧИНКО МОЯ

Ой, ти дівчинко моя,

Дівчинко – голубонько,

Що ж ти ноги розвалила,

Що, аж видно грудоньки.

1.8.2012 р.

ШУМ ДІБРОВ

Де пасуться коні

В зрілому вівсі,

Стань переді мною

Ти у всій красі.

Дай хоч подивитися

На твого пупка,

До чого ж він гарненький,

Дівчинко моя?

10.8.2012 р.

ПАНІ ФІЛІНСЬКІЙ НАТАШІ

В нас на дачі проживає

Та, якій все заважає,

Й як свого відкриє рота,

Нападає всіх нудота.

То в сусіда не там хата,

Де б хотіла цього Ната,

То їй, бачте, заважає,

Навіть півень, як співає,

І не може «бідна» спати,

Як десь квакнуть в Юри жаби.

Бо боїться, так сказати

Щоб не вкрали гроші в Нати.

Та, проте, чудесно спить,

Коли пес її гарчить.

Їх величність забажали,

Щоб на ви до їх звертались.

Я ж людина не проста –

Бо майстринею була.

Видно, жіночко, з тобою

Не в ладу щось з головою.

Й я б такий металолом,