Натомість свою сусідку Лука бачив, здавалося, вперше, ба ні — вдруге в житті: він впізнав у ній свою рятівницю від підступного Тарзана. Але ця жінка не співала в хорі, ніколи не приходила до них у гості, ще коли Лука мешкав зі старими, він не бачив її на родинних фотографіях. Мала темне жорстке хвилясте волосся, що ледве сягало плечей. Широка спідниця складками спадала додолу, на чорний тонкий светерок, який щільно облягав стан, була накинута квітчаста хустка. Оголена до ліктя права рука жінки спиралася на стіл, між середнім і вказівним пальцем був затиснений довгий мундштук, підтримуваний знизу ще великим пальцем, у мундштуку димілася сиґарета, і увесь дим йшов просто в обличчя Луці.

— Ти не впізнаєш мене, Луко? — запитала вона, помітивши зацікавлений і нескромний погляд, спрямований на неї. — Якби покопирсався в спогадах, напевне згадав би. Ми бачилися, коли тобі виповнилося від сили три роки. Ви з бабцею приходили до мене в гості, ще коли я мешкала в місті. Ти застудився тоді, і ми відпоювали тебе гарячим молоком з медом і маслом.

— Ось чому я не люблю молока, — розгублено сказав Лука. Жінка засміялася і простягнула праву руку, переклавши мундштук у ліву:

— Я Марта, звідна сестра твоєї бабці.

І тоді Лука згадав. Справді, якось бабця почала розказувати щось про свого батька, баяніста, шкільного вчителя музики, в якого в один рік і навіть в один місяць народилося дві доньки від різних жінок: від дружини, бабциної мами, й іншої, незнайомої, що жила в якомусь селі, над озером із жовтою водою.

— Я власниця колиби «Жовта вода», — додала Марта, ніби прочитавши його думки.

заревло товариство і дідки з бабусями кинулися танцювати. Хтось підігравав їм на скрипці, ще хтось — на бубні, а Лада взялася за акордеон.

— Ходімо потанцюємо, — підбігла до Луки молода. Той зиркнув на Марту, але вона заперечно похитала головою. Бабця потягла Луку в коло, і він встиг лише зауважити, що сумний Адріан пересів до Марти ближче, як тільки місце звільнилося.

Бабця підстрибувала і гоцала, кружляючи навколо себе і примушуючи так само кружляти й Луку, плескала в долоні, підспівувала, хвицяла ногами, як молода коза — уже на «Ой сусідко-сусідко…» Лука почав задихатись і визволився з бабциних обіймів. Його замінив лікар-терапевт Омелько, здоровецький і рум’янощокий старигань, який підхопив партнерку на руки і завертівся з нею, спритно обминаючи інші пари.

Ні Марти, ні Адріана за столом вже не було. Лука декілька хвилин спостерігав, як Станіслава з блискавичною швидкістю змінює партнерів, розмахуючи своїм пончо, ніби крилами, коли ж танцюристи потрохи почали повертатися на свої місця, Лука, непомічений ніким, шаснув у кущі, проминув освітлену територію і вибрався на берег озера, де було майже зовсім темно.

Почулися оплески і крики схвалення, що перейшли в мертву несподівану тишу. І над плесом полинув сильний голос Лади:

Лука згадав, як колись на одній із репетицій хору, де минуло пів його дитинства, ця пісня, кількагодинно повторювана безліч разів, так надокучила йому, що він сам розридався, ніби згадана в ній дівчинонька. Наступної миті наткнувся на Адріана, що вдивлявся кудись у пітьму, знявши окуляри і витираючи їх краєм маринарки.

— Вона десь там, — показав рукою. — Бачиш, де блимає вогник її папіроски?..

Марту Лука знайшов відразу. Вона сиділа на товстій балці, закинувши ногу на ногу.

— Збираємося побудувати тут ще один будинок з кімнатами для гостей, — кивнула на балку. — Місця не вистачає, а бажаючих чимало. Це хороше місце для відпочинку: карасі, раки, в лісі — гриби, малина-ожина. Озеро, врешті-решт. Можна і так плавати, і на човні, і на плоті.

— Чому «Жовта вода»? — спитав Лука, сівши поряд.

— Бо жовта, — в її голосі почулася посмішка. — Бо тут всюди жовта глина, а ще повно вільхи. Вони надають озеру кольору іржі. Якщо не враховувати цього — вода тут зовсім чиста.

— А звідки вертоліт?

— Мій чоловік літає.

Лука не зовсім зрозумів, що малося на увазі, але допитуватися не став, бо Марта, здавалося, не хотіла більше говорити. Вона загасила сиґарету і підвелася.

— Вчора лікар сказав, що мені залишається 102 дні, — різким голосом промовила вона, блискавично скидаючи з себе одяг. На кущі зависли хустка, светерок, спідниця. Шпурнула кудись черевички. Мундштук впав біля ніг Луки, і той знічено підібрав його. — Сьогодні вже навіть 101.

Марта зірвалася з місця і з неймовірною для людини поважного віку швидкістю шубовснула у воду. Почувся плюскіт, чорна голова стрімко віддалялася від берега.